Змінюємося в той же образ (Варнава)

Змінюємося в той же образ

(Варнава)

Серед сучасних читачів найбільшою популярністю користується література біографічного та автобіографічного спрямування. На сьогоднішній час, і практично, так було завжди, ці книги були найбільш читабельні. Автори автобіографічних творів – досить відомі особистості в різних сферах людської діяльності. На сторінках своїх книг вони розповідають, яким чином досягали успіху в житті. Читачі вивчають їх досвід, переймають умови успіху, навчаються на їх помилках. Це, мабуть, і є основною причиною популярності книг такого типу. Правда, їх довговічність обмежена, оскільки змінюються люди, смаки, засоби досягнення успіху і більшість цих книг, за малим винятком, підуть з часом у небуття…

Проте є одна Книга, яка була і залишається бестселером уже на протязі тисячоліть – це Біблія, Святе Письмо. Її позитивні персонажі, успішні в особистому житті та служінні Богові, також були прикладом для наслідування протягом усієї історії людства, а негативні – служили застереженням та пересторогою. Біблія – єдина Книга, в котрій опис життя її героїв абсолютно об’єктивний, реальний, не спотворений авторською прихильністю або неприязню, що часто трапляється в біографічній белетристиці. Це одна з причин, чому Біблія завжди залишалася популярною, читабельною і випускалася найбільшими тиражами. Безумовно, її найвидатнішою, Центральною Особистістю є Ісус Христос. Його подвиг на хресті заради спасіння людства, Його характер, завжди викликали і викликають у серцях мільйонів читачів щиру вдячність, повагу та бажання йти Його слідами. І саме образ Спасителя, сповненого співчуття, милосердя й любові, найбільше полонить і приваблює читача в цій святій Книзі. Мільйони людей, споглядаючи святу натуру Господа, названу у святому Письмі славою, самі починали віддзеркалювати промені цієї слави.

На сторінках Нового Заповіту ми зустрічаємо портрет одного, не вельми відомого й помітного персонажа, котрий, споглядаючи досконалість Господа, постійно преображався в Його образ, усе більше й більше уподібнюючись до свого Досконалого Взірця. Він – один з тих, про кого сказано: «Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню і змінюємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього» (2Кор. 3:18). Саме про цього достойного мужа піде мова в даній публікації.

Варнава… Про його життя ми довідуємося із книги Діянь апостолів та послань Павла. Він – левіт із острова Кіпр. Попереднє його ім’я Йосія, або Йосиф, як записано в деяких рукописах, але апостоли прозвали його Варнавою (про причину такої зміни імені ми поговоримо нижче). Коли Варнава став християнином, невідомо. Але оскільки він був левітом, то вірогідно приймав участь у храмовому служінні, і там міг почути проповіді Ісуса або апостолів, невдовзі після воскресіння Христа. Можливо, він переїхав на постійне проживання до Єрусалима, бо вже у четвертому розділі Діянь апостолів ми зустрічаємо його в столиці Ізраїлю. Зауважмо важливий момент: майже кожного разу при згадці імені Варнави, Святе Письмо відзначає його унікальну подібність з Ісусом!

При першій же зустрічі ми можемо це помітити: Варнава, «маючи поле, продав, а гроші приніс та й поклав у ногах у апостолів» (Дії 4:37). На початку утворення Єрусалимської християнської громади він, наслідуючи свого Царського Господа, «Який, бувши багатий, збіднів ради нас, щоб ми збагатились Його убозтвом» (2Кор. 8:9), продав свою землю і віддав кошти потребуючим своїм одновірцям.

Звернемо увагу на другу згадку Святого Письма про цього благородного мужа. Коли Савло вперше після навернення в християнство, прибув у Єрусалимську громаду і намагався приєднатися до учнів, місцеві християни по зрозумілих причинах, прийняли його із великим сумнівом, сторонячись й уникаючи цього колишнього гонителя. Їм здавалося маловірогідним, щоб такий жорстокий руйнівник Церкви нараз став учнем Христа. Вони схильні були вбачати в його діях хитрість, підступність і навіть шпигунство. Кінець цим підозрам поклав саме Варнава… «Церковне передання говорить, що він раніше був знайомим із Савлом, вони разом виховувалися в школі Гамалиїла, і навіть після того, як Варнава став учнем Христа і одним із Семидесяти, бачилися один із одним і змагалися щодо Христа, але Савло залишився на своєму аж до подій, пов’язаних із його наверненням по дорозі в Дамаск» (Тлумачна Біблія А. П. Лопухіна, т. 3, с. 77).

Добре знаючи фанатичний характер свого колишнього співучня, знаючи які муки він завдавав християнам, Варнава пішов на ризик: зустрівся з Савлом, досить детально обговорив проблему, а потім представив його апостолам (Дії 9:26, 27). Чому він повівся так неадекватно, всупереч загальній думці про Савла інших учнів Христових? Образ його Взірця – Господа Ісуса, Котрого назвали «Приятелем… грішників» (Матв. 11:19), що «приймає грішників» (Лук. 15:1), закарбувався у його сприйнятливому серці.

Варнава був переконаним у щирості Савла, повірив у чудо його навернення, прийняв і з радістю рекомендував апостолам.

Згодом Єрусалимська церква направляє Варнаву на духовну роботу в Антіохію. Коли він там побачив велику кількість язичників, які приєдналися до Церкви, то вельми зрадів. Але водночас розумів, що йому потрібен буде гідний помічник, який мав би великий і різносторонній досвід: був би юдеєм, вихованим у юдейській традиції, але міг би працювати і для язичників. Варнава знав такого чоловіка – це Савло. Пройшло біля дев’яти років з того часу, як вони бачилися із ним в Єрусалимі. Ці дев’ять років Савло відважно свідкував про Христа в своєму рідному місті, але тепер настав час для особливої місії, до котрої його призначив Сам Бог. Господь сказав до пророка Ананії в Дамаску: «Іди [до Савла], бо він для Мене є вибраною посудиною, аби понести Моє Ім’я до народів, до царів і до синів Ізраїлю» (Дії 9:15).

В Антіохії вони працювали разом протягом року, навчаючи антіохійських християн (Дії 11:24-26). На той час місто Антіохія стало центром розповсюдження Євангелія серед язичників. Після року спільного служіння цих двох благовісників, Святий Дух наказав: «Відділіть Мені Варнаву та Савла на діло, на яке Я покликав їх. Попостивши, вони поклали на них руки й помолилися, а тоді відпустили. Вони були послані Святим Духом і пішли до Селевкії, а звідти відпливли до Кіпру» (Дії 13:2-4).

Те, що ім’я Варнави стоїть першим, може означати, що в цей час він був головуючим у групі, до котрої входив також Іван Марко, племінник Варнави. На Кіпрі – батьківщині Варнави – в місті Паф, вони зустрілися із проконсулом острова, котрий зацікавився благовістям. Але їм перечив лжепророк Варісус, якого Савло силою Божою тимчасово осліпив: «Тоді проконсул, побачивши, що сталося, повірив, дивуючись вченню Господа» (Дії 13:12). З цього моменту на перший план уже виходить Савло, про якого вперше сказано, що він же – Павло. З цього часу він стає керівником групи, одна з причин цього – як написано, бо він був «провідним у слові» (Дії 14:12); можливо ще й тому, що мав більш рішучий, ніж Варнава, характер, а також краще розбирався у звичаях та культурі язичників. Тепер ім’я Павла у більшості випадків згадується перед іменем Варнави.

Після того вони ще побували в деяких містах Малої Азії, зустрівши багато пригод, труднощів, страждань та переслідувань, навіть каменування Павла. Їх молодий співтовариш Іван Марко, охоплений страхом та розчаруванням, похитнувся на деякий час у своєму рішенні цілковито присвятити себе на Божу справу. Він залишає своїх наставників і повертається в Єрусалим (Дії 13:13). Маркові «ще потрібно було навчитися мужньо дивитися в лице небезпеці, гонінню та злигодням. У міру того як апостоли рухалися вперед, очікуючи ще більших труднощів, Марко, сповнившись страхом і втративши мужність, відмовився йти далі… Це дезертирство призвело до того, що Павло деякий час відзивався про Марка несхвально і навіть суворо. Варнава ж, навпаки, був схильний виправдовувати його недосвідченістю та молодістю (Е. Уайт. Дії апостолів, с. 170).

Як яскраво знову засяяв христоподібний характер Варнави у цьому інциденті поблажливістю, терпимістю, толерантністю, розумінням до тих, хто послизнувся, хто не виправдав довіру. Чи не так Христос повівся з Петром? А з Марією Магдалиною? Сім разів вона падала, а Великий Заступник усе знову й знову заносив благання до Отця за цю душу, і все знову й знову давав їй шанс…

Гострий духовний зір Варнави вбачав у Маркові якості, які могли зробити його корисним працівником для Христа. І він не помилився! «У наступні роки його турбота про Марка була щедро винагороджена: молодий чоловік повністю віддав себе Господу та справі проповіді Євангелія на важких полях. З Божим благословенням, згодом, він став цінним працівником» (Там само, с. 171) і автором одного з Євангелій.

Згодом Павло у своєму посланні до Колосян із римської тюрми пропонує місцевим братам прийняти Марка, якщо він прийде до них. А перед своєю смертю він пише до Тимотея: «Візьми Марка, приведи зі собою, бо він мені дуже потрібний для служіння» (2Тим. 4:11). Саме його Павло бажав мати біля себе при кінці свого життя. Вибір, зроблений у свій час Варнавою на користь Івана Марка, явно посприяв тому, що пізніше Марко став для Павла утіхою та помічником у роботі.

Варнава… Святе Письмо дає сильну, коротку характеристику цьому герою віри: «Він був доброю людиною і сповнений Духа Святого та віри» (Дії 11:24). Споглядаючи Христа, дивлячись на Його славу, він змінювався в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього. Дивлячись на Того, Хто «умів зміцнити словом засмученого» (Іс. 50:4), він настільки змінився в образ Христа, що, подібно до свого Божественного Взірця, умів потішати засмучених.  Більше того, його власне ім’я Йосія було змінене на Варнава, що означає «син потіхи» (Дії 13:1). Життя і характер цього благородного, доброго мужа віддзеркалювало Ісуса Христа. Навіть у смерті він уподібнився до Нього, завершивши своє прикладне життя подвигом мучеництва. Передання говорить, що Варнава проповідував Євангеліє в Олександрії, де трудився і його племінник Марко, але помер мученицькою смертю на своїй батьківщині на о. Кіпр в місті Саламіс. А в майбутньому його очікує нев’янучий вінець безсмертя і ще одне – вічне нове ім’я, котре дасть йому Сам Господь.

«Тож і ми, мавши навколо себе таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радості, яка була перед Ним, перетерпів хрест» (Євр. 12:1, 2). Дивімося, споглядаймо, пильно приглядаймося до нашого досконалого Господа. «Я так приглядався до Тебе…щоб побачити Твою славу» (Пс. 62:3), присвячуймо багато часу спілкуванню з Ним: молитві, читанню Святого Письма, роздумам. І ми, подібно до Варнави – «сина потіхи», змінимось на Божу подобу. «Приглядайтесь до Нього – й засяєте» (Пс. 33:6)…

Уклав Богдан Стасюк

Recent Posts
У Вас есть вопросы?

Если у Вас есть вопросы или Вы хотели бы лично познакомиться с Ольгой Васильевной, Вы можете написать ей сообщение:

Введите слово или фразу и нажмите клавишу "Enter" для поиска