Бути на своєму місці (1Цар. 18:1-16) / Авдій

Бути на своєму місці (1Цар. 18:1-16)

Авдій

Нам буває важко правильно сприймати людину, яка знаходиться в зовсім інших умовах, ніж ми. Нас насторожує, коли вона поводиться не так, як ми. У нас можуть з’являтися певні сумніви: не може бути, щоб людина залишалася щирим християнином, обіймаючи таку посаду, або належачи до іншої конфесії, або ж навчаючись в такому-то закладі… Історія, записана у вісімнадцятому розділі першої книги Царів, застерігає нас бути обережними в подібних судженнях.

Серед осіб, згаданих у запропонованому уривку, особливу увагу привертає Авдій. Про нього нічого не сказано ні до, ні після змальованих подій. Із названої біблійної історії ми дізнаємося, що Авдій займав високе положення в одному із найбільш ганебних і розпусних палаців в історії Ізраїльського народу. Біблійні коментарі представляють цю людину суперечливо: одні відносять її до так званих «таємних віруючих», подібних до новозавітного Никодима; інші – називають пристосуванцем, що «служить двом панам».

Ось що написано в одному досить серйозному виданні: «Авдій представляє собою прекрасний приклад того, як богобоязливий слуга може зберегти свою чесність серед нечуваної розбещеності, хоча, можливо, він знаходився не на тому місці, яке йому слід було займати, бо не був відділений, як Ілля. Таке його положення можна було б пояснити тим, що він покладався на свої власні сили та боявся за своє життя» (Краткий библейский словарь, с. 12).

Однак велика група богословів вбачають у ньому вірну дитину Божу. Так хто ж ця людина із такою суперечливою характеристикою? Пристосуванець? Боягуз? Чи герой? Щоб відповісти на поставлені запитання, потрібно звернутися до Святого Письма і ретельно дослідити, що воно говорить про цього свого персонажа. Тільки Біблія може допомогти нам розкрити цю особистість і почерпнути корисні уроки з її життя.

Начальник над палацом

Перше повідомлення про Авдія наступне: він «був начальником над палацом» (1Цар. 18:3). Це означає, що Авдій був високопоставленим державним чиновником. В його обов’язки входило керівництво та нагляд над усім царським палацом. Можна сказати, що після Ахава та його дружини Єзавелі, Авдій займав найвище становище в Ізраїлі. У читача Писання може закрастися спокуслива думка, що людина не могла б посісти таку посаду, не йдучи на компроміси. Проте в наступному реченні в цьому ж тексті сказано, що «Авдій був чоловіком дуже богобоязним». Можливо, саме тут і криється причина таких неоднозначних поглядів про нього. Звичайно, дуже складно і майже неможливо жити й працювати, ще й керувати в такому розбещеному суспільстві і водночас бути «чоловіком дуже богобоязним». З людської точки зору, це несумісні речі!

​ Дуже богобоязний

Певна річ, якщо порівняти Іллю та Авдія (а обидва були богобоязними), то можна виявити між ними велику різницю: один був усамітненим, жив у пустині, зодягався у простий одяг, змушений був ховатися від царя, а інший жив у царських палатах, займав високе положення, носив відповідний дорогий одяг і якимсь чудом вижив у такий небезпечний для правдивих поклонників Яхве час.

Але, суддя – Господь, а не ми. Кожен із нас дасть перед Ним звіт за себе, а не за інших. Оцінюючи інших, ми можемо легко помилитися, як це сталося із Іллею, котрий вважав, що він залишився єдиною, вірною Богові людиною. Господь повинен був нагадати Своєму пророку, що у Нього є ще 7000 вірних, котрі не схилили коліна перед Ваалом.

Серед людей існує тенденція – недооцінювати скромну й спокійну за вдачею людину. Коли на арені подій з’являються такі духовні гіганти, як Ілля, то люди, подібні до Авдія, стають непримітними, вони ніби щезають. «Іллі» ж своїм яскравим світлом затьмарюють інших, але «… і зірка від зірки різниться у славі» (1Кор. 15:41). Дав би Бог, щоб ми менше критикували тих, кого не можемо зрозуміти, а більше молилися за них. Будьмо вдячними Господу, що Він має Своїх дітей і в прошарках суспільства, не для всіх досяжних: і в палацах, і при царях.

Авдій, перебуваючи на такому високому становищі, виявився корисним як для Іллі, так і для інших пророків, – отже, і для Бога! Він виявився вірним в дуже важких для духовної людини умовах, тому що мав страх Божий: був людиною «дуже богобоязною». Слово Боже часто підкреслює, що «початком мудрості є страх Божий» (Псал. 110:10; Притч. 1:7). Страх Божий – це Божа благодать, яка оберігає Його дітей від падіння. Тому, якщо б про Авдія нічого більше не було сказано, окрім того, що він «був дуже богобоязним», цього було б цілком достатньо, щоб зробити правильний висновок: Авдій був дитиною Божою. У світлі цієї істини ми і повинні розглядати його життя.

Богобоязний від юності

Друга грань характеристики, яку дає цьому своєму персонажу Святе Письмо, наступна: він був «богобоязним від юності своєї» (1Цар. 18:12). В Біблії не сказано, як Авдій став богобоязним з юних літ, але ми можемо припустити, що у нього були віруючі батьки, які навчили його шанувати Бога. Адже не випадково він отримав таке ім’я. Тільки віруючі батьки могли дати сину ім’я Авдій, що означає «слуга Господній», особливо, якщо врахувати, в який час він народився. Це був час жорстоких переслідувань усіх вірних Богові ізраїльтян. Скрізь були побудовані капища язичницького бога Ваала і його священики на чолі із поганською царицею примушували народ поклонятися їхньому божеству. Тому батьки, котрі в такий грізний і небезпечний час дали біблійне ім’я своїй дитині, безумовно, самі повинні були бути богобоязними. Ці батьки, не зважаючи на загрозу поплатитися за свою вірність, виховували сина в страху Господньому. І їм вдалося виховати його таким. Будучи вже дорослою людиною, Авдій сам міг засвідчити: «… раб твій богобоязний від юності своєї» (1Цар. 18:12).

​Які щасливі діти, що мають богобоязних батьків! Бути дитиною Божою з дитинства – означає бути збереженим від багатьох спокус. Слово Боже говорить: «… страх Господній відводить від зла» (Притч. 16:6). Страх Господній породжує страх до гріха. Відомо, що діти дуже сприйнятливі до оточуючого середовища; недарма Слово Боже закликає: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріє, не уступиться з неї» (Притч.22:6).

​Йосиф, перебуваючи у царедворця Потіфара, зберіг вірність Богу без жодних компромісів. Подібно до Авдія, він міг сказати, що «від юності був богобоязним». «Як же я вчиню це велике зло, і згрішу перед Богом?» (Бут. 39:9), – мужньо проголосив він.

Таким був і Мойсей. Знаходячись в палаці фараона, він не піддався спокусам придворного життя, але «хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху» (Євр. 11:25). Даниїл у палаці Вавилонського монарха, маючи страх Божий, «поклав собі на серце, що він не оскверниться їжею царя та питвом, що той сам його пив» (Дан. 1:8). І Бог дарував Даниїлу милість і приязнь начальників у цих важких умовах.

​Таких прикладів ми маємо багато у Слові Божому та в історії Церкви. Бог завжди мав і має потребу в «Авдіях». Подяка Йому за те, що у Нього є ці надійні свідки і в вищих колах суспільства цього світу. Скільки мудрості, сили, терпіння повинен був мати Авдій, щоб зберегти вірність Богові. Простіше було б залишити це місце й сховатися. Але мудрість не завжди проявляється у втечі. Найбільша мудрість може виявитися якраз в тому, щоб залишитися на місці. Якщо Господь поставив тебе там, де ти зараз знаходишся, то не шукай звільнення. Не думай, що десь там, на іншій посаді, в іншому місці, в іншій країні ти будеш кориснішим. Найкраще для тебе місце те, де тебе поставив Бог. Тут ти зможеш бути корисним для Бога і для людей.

​Відповідного часу на відповідному місці

Уявімо собі, що Авдій вирішив краще піти в підпілля. Що сталося б із тією сотнею пророків, яких він, користуючись своїм положенням, зумів сховати в печерах від агентів Ієзавелі? Ніхто інший не зміг би цього зробити, а тільки Авдій, слуга Господа, який був у цей відповідний час на своєму відповідному місці начальника Ахавового палацу. Не думаймо, що він робив це без ризику для життя. Одна справа – сховати сто пророків, і зовсім інша – кожен день годувати їх, в той час як у країні люди вмирали від голоду. Якби Ієзавель дізналася про це, Авдія очікувала б неминуча смерть. Але цей герой, маючи страх Господній, ризикуючи власним життям, звершував подвиг на тому місці, на котре був поставлений Самим Богом.

Нехай цей приклад підбадьорить тих, хто вважає умови свого життя занадто важкими і не бачить можливості послужити Господу. Якими б не були наші обставини, вірність не залежить від них, вона повністю залежить від благодаті та страху Божого в нас. Хто має цю благодать, щиро служитиме при будь-яких обставинах життя. Що може перешкодити такому служінню? Єдине – непокора, коли дитина Божа свідомо залишає місце, призначене їй волею Неба. Хто може знати, наскільки ми можемо виявитися корисними для справи Божої, знаходячись на тому місці, де стоїмо? Будемо залишатися в тому покликанні, в якому позвав нас Господь. Залишаймося на цьому місці до того часу, поки знову ж Він не звелить нам рухатися далі. Тоді ми будемо цвісти, «як дерево, над водними потоками посаджене, що родить свій плід своєчасно» (Псал. 1:3). Бог поставив нас бути маяком на цьому «березі», щоб будь-яка душа не загинула в бурхливих хвилях світу.

«Не дрімає і не спить Сторож Ізраїлів!… Господь стерегтиме тебе від усякого зла, стерегтиме Він душу твою, – Господь стерегтиме твій вихід та вхід відтепер аж навіки!» (Псал. 120:4,7,8).

Підготував Богдан Стасюк по матеріалах книг: Е.Уайт, «Пророки і царі»; Я. Пейсті, «Ілля»; «Короткий біблійний словник».

Recent Posts
У Вас есть вопросы?

Если у Вас есть вопросы или Вы хотели бы лично познакомиться с Ольгой Васильевной, Вы можете написать ей сообщение:

Введите слово или фразу и нажмите клавишу "Enter" для поиска

Думати й відчувати як… Христос