Старий заповіт і… віра?
Старий заповіт і… віра?
Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду.
Євр. 11:6
В ІІ столітті н. е. уродженець Малої Азії багатий судновласник Маркіон, прислухаючись до грізного гуркоту грому у Старому заповіті та тихого віяння вітру в Новому; дивлячись на скелясті, повиті мороком і димом вершини Сінаю, і, порівнюючи їх із зеленими галявинами гори Блаженств, прийшов до висновку, що було два Бога: невмолимий, строгий, караючий Бог Старого заповіту і Бог-Христос Нового заповіту, милостивий, люблячий і вибачливий.
Ця єресь, названа маркіонітством, дуже швидко поширилася, сіючи в умах і душах християн збентеження і розгубленість. Навіть і сьогодні багато християн нехтують частиною Святого Письма, названою Старим Заповітом, з тієї самої причини: їм здається, що там панує інший Бог, Бог Сінаю, а не Ісус.
Відголоском маркіонітства можна назвати також твердження, що Старий заповіт – це заповіт діл, у котрому вимогливий Бог наклав на людину непосильний обов’язок – виконувати Його Закон. Людина потерпіла невдачу в своїх намаганнях виконати цю повинність, тому Господь Нового заповіту – Ісус – відмінив Старий заповіт, запропонувавши Свій, Новий, в котрому єдиний обов’язок людини – вірити. Таким чином, – твердять ці християни, – у Старому заповіті Господь вимагав від людини праведності від Закону, від діл, а в Новому – Він очікує праведності від віри.
Чи так воно насправді? Запропоноване питання викликає гарячі дебати серед богословів, багато вчених його розгляду присвячують чимало сторінок своїх наукових праць. Автор статті не ставить собі за мету заглиблюватися в названу полеміку, а лише на найпростішому, доступному рівні пропонує читачеві деякі нескладні біблійні факти, котрі проливають світло на дану проблему.
Загальні відомості про заповіт
Отож, заповіт (ми не говоримо тут про майновий заповіт) … Що означає це слово для сучасної людини? Заповіт, або завіт – це договір, котрий передбачає права та обов’язки для кожного учасника. Переважно в договорі має бути взаємна вигода, тому, як правило, сторони, котрі укладають договір мають бути рівноправними. Сьогодні ми не можемо собі уявити, щоб хтось вступав у договір, від котрого він не отримав би жодної користі.
В Святому Письмі знаходимо багато прикладів договорів-заповітів. Це могли бути дружні союзи окремих людей або цілих народів. Вони укладалися між двома рівноправними сторонами, що означало, що договірні умови були рівними й двосторонніми.
Досить часто Біблія представляє і нерівноправні договори, або васальні заповіти, в котрих сильний обіцяв своє покровительство слабкому на певних, найчастіше – кабальних умовах. Сильна сторона – сюзерен – як правило накладав на слабшу – васала – тяжкі зобов’язання. Але у васала не було альтернативи, не було вибору, заради власної безпеки і благополуччя свого народу він просив про допомогу сильного союзника і мусів згодитися з обтяжливими умовами, котрі виставляв його сюзерен. Васальні договори в старовину – це були практично грабіжницькі заповіти.
Яскраві приклади подібних васальних пактів наводять біблійні книги Царів і Хронік, змальовуючи, як Ізраїльські царі (а потім правителі Юдеї) благають своїх могутніх сусідів-монархів про захист і покровительство, і майже завжди ця послуга оберталася для них грабунком скарбів царського дому і Дому Божого.
Божий заповіт
Божий заповіт – заповіт Бога з людиною – також має елементи васального заповіту: Бог – Покровитель, Сюзерен, а людина – піддана, васал. Однак Божий заповіт вражаюче відрізняється від будь-якого людського договору.
По-перше: Не слабка сторона – не людина шукає покровительства у Бога, а Бог Сам ініціює Свій заповіт, Він є його Автором і Ініціатором.
По-друге: Вигоду в Божому заповіті має тільки одна сторона, і як це не дивно – не сильна, не Сюзерен, а слабка – васал, людина! Поміркуйте, шановний читачу: яку вигоду має Бог від Свого заповіту? Що Він отримує від нього? Що може дати Йому людина? «Моя вся вселенна й усе, що на ній» (Псал. 49:12), – говорить Творець. То яку ж користь має Всемогутній Бог, Котрий нічого не потребує і є абсолютно самодостатнім, від союзу з людиною? Ніякої! О, якби-то тільки ніякої! Але Богові Його заповіт з людиною приносить (як свідчить вся історія Старого заповіту) невимовні страждання і біль! Більше того: союз з людиною-васалом спричинив Богові-Сюзерену смерть! Божий заповіт – це суцільна, безперервна, безмежна і абсолютна Його жертва…
Для чого ж Богові такий договір? Чому Він Сам уклав такий заповіт? Всесвіт, споглядаючи велич Божественної Жертви і мізерність об’єкта, заради котрого вона принесена, із здивуванням міг би вигукнути: «Навіщо таке марнотратство?» Тільки безумовна, жертвенна, нескінчена любов подвигнула Господа на такий заповіт із людиною! Як же ж боляче Йому чути, вислови Його земних дітей, що Бог Старого заповіту жорстокий і деспотичний… О, наша людська обмеженість і короткозорість! Подивіться, наведені прості факти Божого заповіту вже вражають нашу уяву, відкриваючи неймовірну, що виходить за межі людського розуміння, Божу любов!
По-третє: Не менш вражаючий наступний факт щодо Божого заповіту: Господь його не нав’язує людині, як це робили сильні союзники в старовину. Він поставив долю Свого заповіту в залежність від рішення людини! Ви уявляєте? Ось Всемогутній Творець стоїть і пропонує Своєму нікчемному творінню такий договір, від котрого Він нічого не отримує, котрий приведе Його на хрест, а людина отримує стільки, що ніхто ніколи не скаже, ніби Бог міг дати щось більше1 ; і Бог чекає рішення людини, її відгуку… Яка вражаюча смиренна любов Всемогутнього!
Фактично доля Божого заповіту залежала від людського відгуку. Виділимо цю думку червоним кольором, саме на ній ми зосередимо увагу в даному дослідженні. Ми розглянемо деякі приклади Божого завіту і побачимо, якого відгуку очікував від людини Господь, як насправді відгукалася людина, і до яких наслідків це призводило.
Назвемо складові Божого Заповіту:
1) Кровна жертва. Заповіт завжди укладався при жертві, як незаперечному свідоцтві про «найбільшу з усіх жертв – Самого Бога – як дар примирення за гріховний світ».2
2) Основа, або умови заповіту – Божий моральний Закон, 10 Заповідей – вираз Божої волі.
3) Обітниця завіту – це те благословення, котре Бог обіцяє дати людині, учаснику заповіту.
4) Знак заповіту – якась особлива видима прикмета, котра свідчить іншим, що людина перебуває у завіті з Богом.
Перший завіт з людиною
Перший завіт Господь уклав ще в раю з Адамом. Ось його формулювання: «І покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Бут. 3:15).
А ось складові цього заповіту:
1) Жертва
«І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну – і зодягнув їх» (Бут. 3:21). Саме цей факт свідчить про те, що була завдана смерть невинній тварині, була принесена жертва.
2) Обітниця заповіту
Визначною обітницею першого заповіту з людиною була Божа обіцянка вирішити проблему гріха. Господь пообіцяв, що Він Сам зітре голову змію-дияволу. Але це буде коштувати Йому життя…
На якій умові була дана ця дорогоцінна обітниця заповіту і сам заповіт? Що повинна була робити людина, щоб заслужити ці благословення, щоб їх здобути? О, безконечна, безумовна Божа любов! Вона пропонує грішнику абсолютно безумовний союз! Не було названо жодної умови! Господь пропонує найбільший дарунок, на котрий тільки було здатне Небо – Самого Себе, і смиренно чекає Адамового відгуку…
Яким же мав бути відгук Адама та його дітей на цю дорогоцінну обіцянку заповіту?
- Віра! Вони повинні були просто повірити словам Господа! І як мала виражатися ця віра?
- Через жертвоприношення. Біля воріт раю Адам та його діти повинні були будувати жертовник і на ньому приносити в жертву ягня, котре символізувало майбутню жертву Божого Сина. Усе просто і зрозуміло! Адам так і робив, так робив і Авель.
Однак Адамів первенець не повірив цій обіцянці. Каїн відкинув Божий план спасіння, він не пішов шляхом віри, приносячи кровну жертву, яка вказувала на майбутнього Викупителя. Вважаючи себе цілком праведним і правильним, котрий не потребує відкуплення, він вирішив покладатися на самого себе, він обрав шлях спасіння власними ділами. На жертовник біля воріт раю він приніс плоди трудів власних рук. Чи такого відгуку чекав Господь? Ні! Божа реакція на жертвоприношення обох братів продемонструвала, якої відповіді Він сподівався: жертву Авеля Він прийняв, а Каїнову – ні.
Таким чином, ще на зорі людства, в історії жертвоприношення двох перших братів Святе Письмо демонструє, що відгуком людини на обітниці Божі у Старому завіті мали бути не діла, а віра. Жертвоприношення Авеля та Каїна заперечує думку, ніби Старий заповіт – це заповіт діл, праведності від діл, праведності від Закону. Безперечно, у Божому заповіті є місце і для діл, але про це ми поговоримо нижче.
Більше того, Біблія яскраво демонструє наслідки Каїнової ідеї праведності від діл – потоп! «Каїн ставав усе запеклішим, підбурюючи інших до повстання проти Божественної влади, він став родоначальником зухвалих розпусних грішників. Під проводом сатани цей відступник спокушував й інших. Його приклад і вплив справляли настільки розтлінну дію, що земля зіпсувалася і наповнилася насиллям до такої міри, що знищення її стало неминучим»3.
Заповіт з Ноєм
Наступний Божий заповіт – заповіт із Ноєм. «І збудував Ной жертівника Господеві… і приніс на жертівнику цілопалення… І сказав Бог до Ноя та до синів його з ним, кажучи: “А Я, – ось Свого заповіта укладаю Я з вами та з вашим потомством по вас… І Я укладу заповіта Свого з вами і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більше не буде потопу, щоб землю нищити… Оце знак заповіту, що даю Я його… Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею»” (Бут. 8:20; 9:8, 9, 11-13).
Ось складові цього завіту:
- Жертва – Ной приніс жертву.
- Обітниця завіту – Господня обіцянка: дощу більше не буде, земля більше не буде знищена всесвітнім потопом.
- Знак заповіту – веселка.
Цей заповіт, як і заповіт з Адамом, не прописував ніяких зобов’язань людині. Господь дав обітницю, що всесвітнього потопу на землі більше не буде, і чекав відгуку людини. І яким мав бути цей відгук? Знову ж таки віра! Людина мала повірити, що ніколи Господь вже не знищить життя на землі водами потопу! Просто і зрозуміло!
Однак і в цій історії ми знаходимо людське повстання і невдоволення Божими шляхами: «І сказали вони: “Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершину її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї землі”» (Бут. 11:4). Будівничі вавилонської вежі, подібно до Каїна, не повірили Божим словам. Вони покладалися на самих себе, на працю своїх рук, на свої вчинки і оголосили: «Вчинімо для себе ймення»! І який був наслідок їхніх бунтівних намагань? Наслідки ми відчуваємо ще й сьогодні, обкладаючись словниками іншомовних слів, англо-, франко-, іспано- і т. д. -українськими словниками.
Таким чином Святе Письмо вже на початку Старого завіту проводить чітку межу між ділами і вірою. До того ж Біблія яскраво змальовує фатальні наслідки людських намагань зробити щось всупереч вірі. Отже, віра мала бути першим відгуком людини у заповіті і з Адамом, і з Ноєм.
Заповіт з Авраамом
Особливо яскраво даний задум був продемонстрований у Божому заповіті з Авраамом. Наведемо деякі фрагменти цього заповіту: «І промовив Господь до Авраама: “Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до краю, який Я тобі покажу. І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, – і будеш ти благословенний… І благословляться в тобі всі племена землі!”» (Бут. 12:1-3). «І Господь його вивів надвір та й сказав: “Подивися на небо, та зорі злічи, коли тільки потрапиш ти їх полічити”. І до нього прорік: “Таким буде потомство
твоє!” І ввірував Авраам Господеві, а Він залічив йому те в праведність» (15:5, 6). «І дам Я Свого заповіта поміж Мною та поміж тобою, і дуже-дуже розмножу тебе… І дам Я тобі та потомству твоєму по тобі…увесь край ханаанський на вічне володіння» (17:2, 8).
Якою була реакція Авраама на Божий заповіт «І ввірував Авраам Господеві» (Бут. 15:6). Писання говорить, що Авраам ввірував. Слово, перекладене на нашу мову словом ввірував, в оригіналі є формою від дієслова амн, від котрого походить знайоме нам «амінь». Отже, даний текст можна перекласти наступним чином: «І промовив Авраам: “Амінь, Господи”, а Він залічив йому те в праведність». Авраам прийняв обітницю Божу, як незаперечну, і все, що він міг сказати – це «Амінь» – «нехай буде так». Віра – це людське «Амінь» на Божі слова.
– Господь сказав Аврааму: «Вийди зо своєї землі». Авраам відповів «Амінь» – повірив і пішов.
– Господь сказав: «У тебе буде безліч потомства». Авраам знову-таки говорить «Амінь».
– Господь обіцяє дати всю землю Ханаанську Авраамові, знову те саме «Амінь»!
Зверніть, будь ласка, увагу на наступний факт: в 11-ому розділі книги Буття будівничі вавилонської вежі говорять «вчинімо для себе ймення», а в наступному 12 розділі Бог говорить до Авраама: «Я звеличу ймення твоє»! І подивіться, як воістину звеличив Бог його ім’я: по сьогоднішній день ім’я Авраама – одне із найбільш шанованих у трьох світових релігіях! Авраамові не треба було будувати вежу, щоб вчинити для себе ймення, як це прагнули здійснити жителі Шинеарського краю. Він повірив Богові, а все решта зробив Сам Господь. По справжньому звеличує людину віра у всемогутність Бога, а не діла її рук.
Віра і діла в Божому заповіті
Якщо Господь очікує віри як відгуку на Свій заповіт, яку ж тоді роль в ньому відіграють діла, тобто дотримання Божого Закону? Чи мають діла місце у завіті з Богом? Чи протистоять вони вірі?
Про Авраама – людину великої віри, названу батьком усіх віруючих, кому віра порахована за праведність, Сам Бог сказав: «Авраам послухав Мого голосу, і виконував те, що виконувати Я звелів: заповіді Мої, постанови й закони Мої» (Бут. 26:5). Отже, у Старому заповіті є місце і для діл! Як же узгодити їх із вірою?
Досконалу відповідь на це питання дає Сам Автор заповіту. В шостому розділі Євангелія від Івана змальований епізод в Капернаумській синагозі. Присутні там юдеї запитують Ісуса: «Що ми маємо почати, щоб робити діла Божі?» (Йоан. 6:28). І якою була відповідь Христа? «Оце діло Боже, – щоб у Того ви вірували, Кого Бог послав» (в. 29, відзначене автором статті). Христос назвав найпершим, найважливішим, ділом Божим віру! Зауважте, почати треба з віри. Віра первинна, діла йдуть за вірою, діла – це результат віри, її наслідок.
Заповіт з Ізраїлем
Спостережімо, що трапляється, коли такий порядок змінюється і діла займають місце віри, тобто стають первинними. Це яскраво демонструє заповіт з Ізраїльським народом, записаний у 24 розділі книги Вихід. Наведемо лише деякі його фрагменти: «І взяв він [Мойсей] книгу заповіту, та й відчитав вголос народові. А вони сказали: “Усе, що говорив Господь, зробимо й послухаємо”. І взяв Мойсей тієї крові, і покропив на народ, та й сказав: “Оце кров заповіту, що Господь уклав із вами про всі оці речі”» (Вих.. 24:7, 8).
Відгук-відповідь народу на запропонований заповіт, двічі повторений ізраїльтянами (вірші 3 і 7), був наступним: «Усе, про що говорив Господь, зробимо!» Народ повен рішучості виконати кожне повеління свого Владики, кожну Його заповідь. Однак, чи такої відповіді чекав Господь? Ні! А чому ні? Що тут не так? Адже Бог проголосив умови заповіту – Свої заповіді: Не май інших богів; Шануй батька і матір; Не кради і т. д. Народ відповів, що приймає ці умови і виконає їх.
Цікаво відзначити, що в оригіналі Божі заповіді записані не в наказовій формі, а у формі обітниць: Ти не будеш мати інших богів; Ти шануватимеш батька і матір; Ти не крастимеш… Виявляється, що Заповіді у Старому Заповіті були не лише умовами заповіту, але й обітницями його! Якби там, під горою Сінай стояв Авраам, що він відповів би на ці Божі обітниці-умови заповіту? «Амінь! Амінь, Господи!» А що відповів народ? «Усе, про що говорив Господь, зробимо!» Ви уловлюєте різницю? І якою ж, насправді, виявилась їх відповідь – їх намагання виконати Божий Закон без Авраамового «Амінь», тобто без віри? – Золотий тілець…
Народ ніяк не хотів зрозуміти, що без віри в Господа, без тісної єдності з Ним, людській гріховній природі просто неможливо виконати Божий Закон. Апостол Павло дуже чітко пояснює цю невдачу Ізраїлю: «Бо Євангелія була звіщена нам, як і тим. Але не принесло пожитку їм слово почуте, бо воно не злучилося з вірою слухачів» (Євр. 4:2).
Особливості Нового заповіту
Пророк Єремія – перший, хто проголосив ідею Нового заповіту і перше у Святому Письмі пророцтво про нього: «Ось дні наступають, – говорить Господь, – і складу Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Заповіт. Не такий заповіт, що його з їхніми батьками Я склав був… Та вони поламали Мого заповіта…. Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля, – каже Господь, – дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом» (Єрем. 31:31-33).
Яка була необхідність в Новому завіті? Для чого Господь прагнув укласти його? Хіба щось було недосконалим у Старому заповіті? Господь через пророка пояснює, у чому була проблема – в невірності народу, люди поламали Старий заповіт (в. 32). Новий заповіт так названий не тому, що у Старому були знайдені вади, а тому що він є кращим: «Ісус став запорукою кращого Заповіту» (Євр. 7:22). Чим же він кращий? Усім! У ньому все краще!
Подивіться, будь ласка, наскільки кращою стає кожна складова Нового завіту:
1) Жертва – Ісус Христос – Син Божий.
У Старому Завіті в жертву приносилися тварини. Жертва Ісуса Христа в нескінчене число разів перевершує усі найкращі жертви Старого Завіту!
2) Основа, умови Заповіту – Божий Моральний Закон.
Той самий моральний Закон Десяти Заповідей, котрий складав основу у Старому заповіті, стає базою і Нового. Однак цей Закон в Новому завіті записаний вже не на кам’яних таблицях, як у Старому, а на скрижалях людського серця.
3) Обітниці – обітниці Нового Завіту кращі, ніж Старого: «Він посередник кращого заповіту, який на кращих обітницях був узаконений» (Євр. 8:6).
У Старому завіті найкращою, найбільш бажаною була обітниця про земний Ханаан. В Новому Завіті – саме Небо обіцяє Господь, і не тимчасове домування на ньому, а вічне.
І яким має бути наш відгук на Новий Божий Заповіт? Усе та ж сама віра. «Оце діло Боже, – щ б у Того ви вірували, Кого Бог послав» (Івана 6:29).
Отож, ми бачимо, що і в Старому, і в Новому заповітах єдиним відгуком, котрого сподівався Господь від його учасників, була віра. Виконання Закону, дотримання Заповідей ставало результатом віри – тісних стосунків з Господом.
* * * * * * * * *
Розпочався Новий рік… Саме зараз ми можемо повторити помилку Ізраїлю, даючи урочисті обіцянки «усе зробити»… А потім від світанку першого січня робити, робити і робити, подібно до Марти, що клопоталася, журилася і турбувалася про багато чого! Яку пораду дав Христос цій обтяженій роботою жінці? «Потрібно лише одне!» Одне? Що саме?
Марті, а разом з нею і нам з вами, шановні читачі, дається натхненна порада: перед усіма своїми ділами зробити крок віри – посидіти біля ніг Ісуса, подібно до Марії. Тісні стосунки віри з Господом – ось запорука нашого успіху, виконання Заповідей, праведності і спасіння. Спочатку віра, а потім діла. Потім Сам Господь учинить для нас ймення.
Список використаної літератури
- Уайт Е. Бажання віків, с. 565.
- Там само.
- Уайт Е. Патріархи і пророки, с. 78.
Ольга Стасюк
