Притча про блудного сина. Частина 1

Притча про блудного сина. Частина І

(Із серії «Божа любов шукає»)

Найясніша, найпрекрасніша перлина Святого Письма, шедевр літературного мистецтва, гідний його Великого Автора – Притча про блудного сина. Ніяка, ні одна ілюстрація так яскраво і зворушливо не змальовує Божественну любов, що шукає жалюгідного і впертого грішника, як ця притча.

«Ніде в ряді книг духовної та світської літератури не можна знайти нічого настільки витонченого, настільки світлого, настільки повного про безмежну Божественну любов, настільки вірного в зображенні наслідків гріха, настільки милостиво запропонованого у безлічі радісних надій за виправлення і каяття, як ця історія … Уявна незалежність неспокійного свавілля, принадність теперішніх радощів супроти майбутніх надій, прагнення піти з чистого і мирного притулку, який ми називаємо своїм домом … нетривалість гарячки заборонених задоволень, томливий голод, болісна спрага, безнадійне рабство, невимовне приниження, неподільна скорбота, – де і коли були зображені ці мільйон разів повторювані досвіди життя, зображені в небагатьох рисах рукою більш ніжною, більш вірною, ніж в образі цього навіженого молодика? … Усе звучить якимось дивним голосом, що лунає ніби з небес, і викликає в багатьох мільйонах сердець сльози й каяття».1

З нашими шановними читачами ми вже розглянули дві притчі про Божу любов, котра шукає: Притчу про заблудну вівцю і Притчу про загублену драхму. Як яскраво представлені у цих притчах пошуки Ісусової любові! Він Добрий Пастир, Котрий із загрозою для власного життя у дикій пустелі розшукує загублену вівцю. Він – дбайлива господиня, котра старанно, настирливоил, замітає кімнату, щоб знайти дорогоцінну драхму. Однак наскільки вищою змальовується любов батька до свого блудного сина у порівнянні з любов’ю пастиря і господині до їхніх згуб! Про це свідчить навіть саме просте порівняння словесного об’єму названих притч. Притчу про заблудну вівцю передано чотирма текстами, про загублену драхму – трьома, а притчу про блудного сина – двадцятьма двома!  У такому ж співвідношенні перебуває і безнадійність, трагічність загубленості кожного з цих трьох втрачених об’єктів.

Вже згадувалося, що найбільш трагічним у положенні вівці є неможливість самотужки знайти дорогу назад, додому, а в становищі драхми – абсолютне нерозуміння, неусвідомлення своєї загубленості. А що ж блудний син? Чи не знає він дороги додому? Чудово знає! А, можливо, він загубився ненароком і не усвідомлює свого пропащого стану? У тому-то і вся трагедія цього виду загубленості – вона свідома, обдумана, запрограмована. А це означає, що й пошуки тут мають бути особливими.

Сюжет Притчі про блудного сина надихав великих митців писати полотна, подібні до «Повернення блудного сина» Рембрандта Ван Рейна, складати пісні, подібні до «Вернись, вернись» Олени Щарипанової, творити вірші й поеми. Пригадую, як у дні моєї юності група християнської молоді проводила конкурс на кращу картину по біблійним мотивам в стилі абстракціонізму. Незвично, чи не так? На те вона і молодь, щоб вигадувати щось небачене, неординарне. Я мала честь приймати участь у названому конкурсі і представити на виставці свою скромну роботу – триптих, названий «Притча про блудного сина».  Пропоную його репродукцію:

Картина I: В доме

Картина I: В домі

Картина II: Вне дома

Картина II: Поза домом

Картина III: Снова в доме

Картина III: Знову в домі

Карина перша: «В домі»

Отчий дім

Десь на околиці села, край самої дороги, обвитий розкішними виноградними лозами, потопаючи в тінистому саду, стояв він, рідний заможний отчий дім … В домі щасливо проживали батько із двома синами. «Один чоловік мав двох синів» (Луки 15:11), – так починається Притча про блудного сина. І хоча в притчі ні разу не згадується слово «дім», однак ми абсолютно впевнені, що він був, світлий, осяяний сонячними променями, батьківський дім.

У кожного з нас також є отчий дім… У когось в далекому глухому селі похилилася старенька мила хатина. У когось у висотній багатоповерхівці серед безлічі вікон світиться одне, рідне. Як часто, проїжджаючи поїздом повз дорогу нашому серцю оселю, припадаємо до вікна і пильно вдивляємося, щоб побачити хоча б її дах, хоча б одне вікно.

Ісус також мав отчий дім… Ні, не такий зручний і комфортний, як у нас сьогодні, не такий заможний, як дім на околиці із притчі, а точніше – зовсім бідний. Але Він любив його плаский дах, його безвіконну напівтемряву, осяяну материнською ніжністю й любов’ю, його стіни, обмазані білою глиною. Не було милішого куточка для Нього, ніж цей дім, де Він, будучи ще Хлопчиком, ховався від насмішок і образ.

Та ось у дванадцять років Він відвідав інший Дім… Цей Дім для багатьох видавався загадковим і страшним, однак Він, бідний, провінційний Підліток, вперше дивлячись на сяючу велич храму, на стікаючу кров’ю жертву, зрозумів, що це Дім Його Отця, що це, воістину, Його Отчий Дім! І де б Він не був, у будь-якому куточку країни, Він линув в Отчий Дім, і хоча б декілька разів на рік із трепетом і завмиранням серця направляв Свої кроки до його білосніжних колон.

Бувають хвилі, коли отчий дім стає непривітним, немилим, чужим, – коли наближаючись до нього, ми знаємо, що назустріч не вийде сивоголовий батько, не вибіжить рідна матуся,  – рідна оселя спорожніла…

Був такий час і в Ісуса. З якою гіркотою, з яким горем та болем, стоячи  на порозі Отчого Дому, Ісус промовив: «Дім порожній»…

Але той багатий дім на околиці села ще не спорожнів! Там ще там батько, що тільки злегка посивів, там пульсує життя, там праця і радість. Там фонтаном б’ють ті невеличкі буденні радощі, що запам’ятовуються на все життя, там багато-багато сонячного світла і щастя!

Молодший син у картині «В домі»

Однак чомусь стіни отчого дому вже не зігрівають… Якась темна хмара починає вкривати цей рідний, єдиний у світі рідний дах, і так хочеться розсунути його власними руками і вирватися! Вирватися? Куди? Туди кудись, за обрій, у туманну, таємничу далечінь, що манить солодкою невідомістю, звідки лине чарівна музика і веселощі, де все можна…

Друже, я звертаюся до тебе, котрий народився в домі з окропленими кров’ю Агнця одвірками, в домі Небесного Батька. Ти, над колискою котрого мати не співала «Колискову», а «Пташок маленьких любить Бог», котрому не розповідала вигаданих казочок про хлопчика-Мізинчика, а про Хлопчика із Назарету. Ти, котрий ніколи духовно не голодував, адже в домі були Біблії різних перекладів і форматів, дитячі Біблії, дитячі оповідання з чудовими ілюстраціями,    діафільми, відеофільми. Хліб і до хліба! Ти засинав на колінах матері під звуки проповіді, а в перерві між служіннями кожна бабуся намагалася тицьнути тобі цукерку або пряник.

Але чомусь, підрісши, коли ти проходив повз гучний ресторан і бачив крізь димчасті штори пари, що кружляють у мерехтінні світломузики, серце твоє стискалося і тужило. І тоді Отчий дім, кафедра, проповіді, музика і співи – усе здавалося примітивним і темним. І тоді, коли у дванадцять років Ісус прийняв знамените рішення: «Мені треба бути при справах Мого Отця» (Луки 2:49), у тебе, можливо, також із дванадцяти років починає вимальовуватися в картині «В домі» темна смуга… У скронях все частіше, все настирливіше стукотить питання: «Для чого мені все це?» В душу заповзає важкий недуг, страшна хвороба – духовна шизофренія – роздвоєність.

Перш, ніж стати блудним, син повинен стати духовно роздвоєним…

Старший син у картині «В домі»

Яке ж це страшне лихо – хворий син! Будь-який батько радше воліє сам захворіти, тільки б дитина була здоровою. Однак син із хворим серцем, нирками, печінкою – це одне. А хворий психічно – це зовсім інше. Немає більшої муки для батька, ніж бачити статного рослого сина душевно хворим!

У такій трагічній ситуації єдина потіха – інший син, здоровий, тямущий, люблячий, розумний. Добре, що хоча б один син – старший – там, у домі на околиці, здоровий. Але чи здоровий? Чи не роздвоєний? Прислухайтеся, будь ласка, до його слів: «Стільки років я тобі служу, ніколи не переступав твоєї заповіді»… (це коли всі бачать, а коли ніхто не спостерігає) «повеселитися з моїми друзями» (Луки 15:29). О, жах! Старший син хворий на ту саму недугу, хоча вона прихована і не помітна – духовну роздвоєність.

Яке нещастя! Два хворих сина! Два сина у батька і обоє – душевно хворі! А де ж той, третій, здоровий, для котрого отчий дім був би найдорожчим місцем на світі? Де той, не загублений, не роздвоєний, котрий дивлячись на двох своїх братів, що так палко прагнуть світа, міг би рішуче сказати: «Батьку, “до кого ми підемо? Ти маєш слова вічного життя”» (Іван. 6:68)? Немає його, немає третього! «Усі збилися з дороги, зробилися непридатними; немає такого, хто б робив добро, немає ні одного!» (Рим. 3:12).

Друже, це тобі про щось говорить? «У Бога немає внуків, є лише діти»… Ті, хто народилися «в домі», у правді, хто християни «по спадковості», повинні пережити особисте духовне відродження і навернення. Без цього вони всі загублені: або блудні сини, або загублені драхми; або залишають Церкву, або залишаються в ній формалістами-лаодикійцями. Хто із них у кращому положенні? «Відверте відступництво не більш образливе для Бога, ніж лицемірство і формальне служіння».2

Старший син з’являється на сцені подій лише в кінці притчі, тому ми присвятимо йому увагу пізніше, а зараз розглянемо трагедію лише молодшого сина. Настала хвиля, коли його духовна шизофренія дійшла апогею, роздвоєність нестерпна. І тоді пролунала нечувана просьба: «Батьку, дай мені належну частину майна». «І він поділив між ними майно. А через декілька днів, забравши все, молодший син подався до далекого краю» (Луки 15:12, 13).

Дім, мов смертельним саваном, вкрила темна хмара; у картині «В домі» вимальовується чорна смуга…

Батько у картині «В домі»

Він поділив між ними майно… На сцену подій у домі на околиці села виступає третя, центральна особа притчі – батько… Чи помічав батько хворобу свого сина? Помічав із завмиранням серця. Чи вживав якихось заходів, щоб попередити і не допустити трагедію? Без сумніву! Хоча декому може видатися, що батько абсолютно пасивний, однак це не так. Поведінка батька, змальована у кульмінації притчі – під час зустрічі з обома синами, свідчить не про сліпу батьківську прив’язаність або вседозволеність, котра попускає, потурає і потакає, але про мудру, авторитетну отчу любов. Між 11 і 12 віршами невидимо присутні молитви, благання, умовляння, –  все, на що тільки вона була здатна.

Чи міг батько категорично відмовитися від поділу майна? Безперечно! В той час і в тій культурі бували випадки, коли батько при житті розподіляв своє майно між дітьми. Причиною цього могла бути хвороба батька, неспроможність порядкувати господарством, або ще якісь непередбачувані проблеми, але ініціатором подібного акту виступав виключно сам батько. Більше того: якщо таке і траплялося, майно залишалося недоторканим аж до смерті батька.

Наскільки ж нешанобливою виявилася поведінка молодшого сина! Він не лише зухвало і безсоромно ініціює розподіл майна, але наважується прибрати до рук ще при житті батька ту частку, котра мала перейти у його власність лише після батькової смерті! Своєю поведінкою син свідчив про те, що він не може дочекатися смерті батька і хоче заволодіти його майном вже тепер, зараз. Батько міг законно відмовитися від вимоги сина, поділити майно – це було його, батьковим волевиявленням, а не обов’язком, як уявив собі син.

А чому ж батько так не повівся? Чому не поставив синові на вид всю ганебність його вчинку? Чому не читав моралі, не дорікав, врешті-решт не прогнав без єдиної копійки в кишені? Чому на прохання молодшого сина «дай мені», він без єдиного заперечення «поділив між ними майно»?

Бог у картині «В домі»

Батько із притчі Ісуса Христа – прообраз Бога, Небесного Отця. Невже Він отак беззаперечно дозволяє Своїм дітям іти їх власними шляхами, подібно до батька із притчі? Щоб дати відповідь на це непросте питання, спробуємо до картини «В домі» домалювати портрет Отця. «Уважно вдивляючись в риси Його обличчя, люди бачили в них вираз Божественного співчуття, змішаного з величезною силою розуму. Кожний Його погляд, кожна риса Його обличчя носила на собі відбиток смирення і невимовної любові. Він, здавалося, був оточений атмосферою духовної величі. Хоч Його рухи були м’які, скромні, невибагливі, увесь Його вид вражав людей силою прихованою, і разом із тим такою, котру не можливо було приховати цілком»… А очі Його «смутні, сповнені милосердя».3 Який вражаючий, нетрадиційний, несподіваний портрет Небесного Отця! Але саме Таким Він змальований у притчі. Чи може Такий Бог читати моралі, картати, погрожувати, або посилати анафеми чи стріли небесної кари наздогін утікачеві? Ніколи! Він не Той, Кому найважливіше, аби син залишався в домі і не ганьбив Його сивину. Для Нього найдорожче: «Дай Мені, сину Мій, своє серце» (див. Прип. 23:26)… А це досягається не примусом і не погрозами.

Господь – Великий Психолог душ Своїх земних блудних дітей, Він досконало знає, що їх духовна роздвоєність лікується не докорами, не звинуваченнями, а їх власним досвідом, і найефективніше, нажаль, – негативним – далеким краєм… Як часто Небесний Отець вдавався до цього крайнього методу – дозволяв Своїй дитині пройти через найгіркіший особистий досвід, відпустивши її на чужину; тобто давав те, чого вона так нерозумно домагалася, що вперто малювала в своїй уяві, на що був налаштований її розум.  І лише тоді, коли блискучий повітряний палац блудного сина був зруйнований до основи і він виявив себе обдертого й голодного в оточенні напівдиких тварин, лише тоді приходило прозріння – син «опам’ятовувався»…

Отці блудних синів

Шановний батьку, ви пізнаєте свою трагедію в цих образах? У вашому домі, вкритому чорною хмарою, також є блудна дитина? Ваш син вирішив піти з дому? Ваша любов потоптана, ваше серце розбите? Ви в розпачі? Ви не знаєте, що робити? Хто скаже вам, як достукатися до цього молодого  невігласа, як переконати його у непоправності такого фатального кроку?  Хто наважиться запропонувати вам якісь рекомендації?

Єдиною безпечною, дієвою порадою може бути порада лише Того Батька, серце Котрого також було розбите Його першим блудним сином із прекрасним іменем Люцифер, а потім – багатьма і багатьма блудними синами – ангелами і людьми…  Наблизьтесь до цього великого зболеного серця, лише воно може сказати вам: «Не поспішай», або: «Зачекай ще трохи», або: «Намнож твою любов». Або ж Він, Хто ризикує відпускати Своїх блудних синів до далекого краю, може сказати вам несподівані слова, котрі не наважиться промовити жоден смертний:

«Поблажливі батьки, котрі потурають своїм некерованим синам, бояться вжити розумну владу над ними, аби тільки вони не пішли з дому. Вже хай краще деякі підуть, ніж залишаться вдома і будуть жити за рахунок батьків, нехтуючи будь-яким авторитетом, як людським, так і Божественним. Для таких дітей дуже корисною може виявитися повна незалежність, про яку вони так мріють, бажаючи дізнатися, що таке життя. Нехай батько скаже синові, що загрожує втечею з дому:  “Хлопчику мій, якщо ти вирішив піти з дому, аби не підкорятися справедливим і вірним принципам, я не стану тобі на заваді. Якщо ти думаєш, що світ буде налаштований до тебе більш дружелюбно, ніж батько, який дбав про тебе з дитинства, то ти сам повинен переконатися в своїй помилці. Якщо ти захочеш повернутися в дім твого батька, підкоритися його авторитету – ласкаво просимо! Але зобов’язання взаємні. Поки у тебе є їжа, одяг і батьківська турбота, ти зобов’язаний підкорятися сімейним правилам і дисципліни. Мій будинок не може бути забруднений смородом тютюну, лихослів’ям або пияцтвом. Я бажаю, щоб мою оселю відвідували ангели. Якщо ти твердо вирішив служити сатані, тобі буде добре з тими, з ким ти любиш спілкуватися”…

Тисячі молодих людей зупинилися б від скочування вниз завдяки такому підходу … Багато невірних синів радіють, бо у батьків немає мужності перешкодити їм».6 (Пригадуєте двох блудних синів первосвященика Ілія?) Однак, таку радикальну пораду ви, шановний батьку блудної дитини, повинні особисто почути із уст Небесного Отця.

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *

Із болем Ісус спостерігав, як Його покидала група невдоволених, «блудних синів»… «Від того часу багато хто з Його учнів відійшли геть і вже не ходили з Ним» (Іван. 6:66). «З тугою в серці Він дивився, як Його колишні учні залишали Його – Життя і Світло людства. Думка про те, що Його доброта не була оцінена, Його любов залишилася без взаємності, Його милість зневажена, а спасіння відкинуте, сповнила Господа невимовним смутком. Такі переживання робили Його Страдником, Котрий зазнав болю».4  Обернувшись до решти дванадцяти, Він запитав: «Може і ви хочете відійти?» (вірш 67)…

Ви чуєте? Такий Батько нікого не примушує, нікого не приневолює, не заставляє і не силує. Послухайте, будь ласка, найбільш зворушливий у всьому Старому Заповіті опис Божественної Батьківської неоціненої любові:  «Я Сам вчив [блудного сина] ходити, носив його на руках Моїх, та він не розумів, що Я лікував його рани. Узами любові притягав Я його, і був для нього як Той, Хто підіймає немовля до Своїх щік. Я схилявся над ним і годував його, немов мати… Що Мені чинити з тобою? Як Мені віддати тебе на поталу? … Обернулося бо в Мені серце Моє, зворушився жаль Мій» (див. Ос. 11:3, 4, 8). 5  Ось, Який Бог… Ось яка Його любов, що шукає…

Такий Бог стоїть біля воріт із розбитим серцем і махає рукою людині, що іде від Нього геть…  І саме такою Своєю поведінкою Він дає блудному утікачеві шанс повернутися. Там, у далекому краї, найбільш пекучим із спогадів про Отчий дім було не вікно, із якого м’яко падає світло, не запах домашнього хліба, не картина сімейної вечері, а саме портрет Отця, Котрий стоїть біля воріт, напружено вдивляється у далечінь, ловлячи останні обриси постаті сина, що зникає за обрієм…


Список використаної літератури:

  1. Фаррар Ф. Життя Ісуса Христа, ч. 1, стор. 228, 229.
  2. Уайт Е. Патріархи і пророки, с. 523.
  3. Уайт Е.  Бажання віків, с. 137, 138.
  4. Там само, с. 393.
  5. Див. Девідсон Р. Пламя Яхве, с. 115.
  6. Уайт Е. Виховання дітей, с. 241.
Ключові слова: притча, блудний син, дім, батько, любов, втікач
Recent Posts
У Вас есть вопросы?

Если у Вас есть вопросы или Вы хотели бы лично познакомиться с Ольгой Васильевной, Вы можете написать ей сообщение:

Введите слово или фразу и нажмите клавишу "Enter" для поиска

Притча о блудном сыне. Часть І (Из серии «Ищущая Божья любовь») Самая светлая, самая прекрасная жемчужина Священного Писания, шедевр литературного искусства, достойный его Великого Автора – Притча о блудном сыне.Притча о блудном сыне. Часть ІI (Из серии «Ищущая Божья любовь») «Евангелие в Евангелии», –  так названа пятнадцатая глава Евангелия от Луки. Суть этого Евангелия, этой благой вести состоит в том, что Бог ищет потерянного человека...