Просити, щоб віддати…

Просити, щоб віддати…

(Безприкладна материнська жертвенна віра)

Знову й знову перечитую 11ий розділ послання до Євреїв – галерею героїв віри… Перебираю в пам’яті видатні імена: Авель, Енох, Авраам, Мойсей, Сарра, і…шкодую! Дуже шкодую, що не стоїть серед них ім’я однієї скромної, непримітної жінки, велика віра і велика жертва котрої надає їй привілей посісти гідне місце у цій унікальній плеяді. Однак апостол Павло надолужує цю прогалину: «І що ще скажу? Адже мені забракне часу, як розповідатиму про Гедеона, Варака… Самуїла…які вірою перемогли царства, чинили справедливість, одержали обітниці» (Єв. 11:32, 33). Ось, де Великий Автор цього тріумфального списку помістив матір Анну – в групу тих героїв, котрі відзначилися особливою вірою в обітницю Господню. Вона не тільки вірила, що отримає її, вона її отримала! І що особливо вражає: вона її віддала…

Проте я впевнений, що для самої матері найбільшою нагородою буде той факт, що в списку імен героїв віри стоїть ім’я її особливого сина…

Анна була однією із двох дружин левіта Елкани, про котру Святе Письмо із сумом зазначає, що у неї не було дітей.

Бездітність в Ізраїлі сприймалася, як трагедія. Чому? Заповітною мрією кожної єврейської родини і кожної жінки, зокрема, було чаяння, щоб саме через них у світ прийшов Месія… Бездітна сім’я не могла сподіватися на таку перевагу. Вину за бездітність сім’ї у ті часи, як правило, покладали на жінку, обтяжуючи її без того важку долю переконанням, що це кара Господня. До таких, позбавлених материнства жінок, як Анна, ставлення в Ізраїлі було зневажливим, їх часто висміювали й ображали.

Для того, щоб мати дітей, Елкана взяв ще одну дружину Пеніну. Це була обмежена, ревнива жінка, котра трималася зверхньо і нахабно. Її ставлення до Анни було безчесним: «Тож суперниця Анни завжди дражнила її, всіляко принижуючи, через те що Господь не дав Анні дітей(1Сам. 1:6). Анна, будучи по натурі м’якою та невибагливою, але володіючи полум’яним благочестям, зносила усі зневаги із покірливою лагідністю.

«Щороку той чоловік ходив зі свого міста на поклоніння і принесення жертви Господу Саваоту в Шіло… Так повторювалося з року в рік, щоразу, коли вони приходили до Господнього Дому, Пеніна завдавала Анні прикрощів, а вона плакала й відмовлялась від їжі» (1Сам. 1:4, 7).

Одного разу ось у такому стані, з розбитим серцем, обливаючись слізьми, Анна пішла в дім Божий, стала перед Господнім лицем і почала виливати своє горе. Вона палко просила, щоб Господь подарував їй сина. Тут, у святині, вона дала урочисту обіцянку: якщо Господь подарує їй сина, вона віддасть його Йому на служіння на все життя. Первосвященик Ілій, почувши щиру просьбу, і відмітивши самопожертву та довір’я до Господа цієї жінки, благословив її і сказав: «Іди з миром, нехай Бог Ізраїлю дасть тобі те, чого ти у Нього просила» (1Сам. 1:17). Устами первосвященика в ту мить говорив Сам Бог. Анна сприйняла промовлені слова, як дорогоцінну обітницю, як слово від Божого престолу, і для неї цього було достатньо! Не маючи сина, вона вже раділа, бо знала, що син у неї обов’язково буде, тому що так обіцяв Господь.

Проте її віра ще не раз була випробувана вдома її жорстокою суперницею. Але як теперреагувала Анна на зухвалу поведінку Пеніни? «Після цього жінка пішла до себе й почала їсти, а її вигляд вже не був більше сумним (1Сам. 1:18). Ось вияв віри! Цим коротким реченням Святе Письмо відзначило беззастережну довіру Анни обітниці Господній.

«Все, про що молитесь і просите, – вірте, що одержали, і сповниться вам» (Мар. 11:24). Шановний читачу, будь ласка, не бери до рук червоного олівця і не виправляй слова одержали на одержите, як це зробили майже всі перекладачі даного тексту. Оригінал Євангелія подає це слово у минулому часі… Саме так повелася Анна: вона молилася, вона просила і вірила, що вже одержала сина! О, велика материнська віра!

Уявимо собі наступну картину: Анна сидить за столом напроти суперниці, яка оточена дітьми. До цього часу, поки вона ще не мала обітниці від Господа, ця картина була для неї гнітючою. Тепер же справа виглядала зовсім по-іншому: у Анни веселий вигляд, зморшки від постійної скорботи щезли, прискіпування суперниці на неї більше не впливають. Подивіться, з яким апетитом вона їсть! Що сталося? Вона повірила, що Бог вже відповів на її молитву, що вона вже носить під своїм серцем сина, хоча ні однієї ознаки цього ще немає! Героїчна віра!

Через рік так і сталося: Анна – найщасливіша на світі мати – вже тримала на руках довго очікуваного, випрошеного хлопчика, свого первістка-одинака, якого назвала Самуїлом.Коли він був відлучений від грудей (можливо в трьохлітньому віці), вона з чоловіком ще раз пішла в Шіло і представила свій дорогоцінний дар первосвященикові з такими словами: «Саме про цього хлопчика я молилась, і Господь здійснив моє благання, про що я Його просила. Тому я віддаю його Господу, на весь вік його життя, адже він випрошений для Господа!» (1Сам 1:28).

Самуїл був повернений Богові, Котрий його і дарував «Ілій був глибоко зворушений вірою та відданістю цієї ізраїльської жінки…Він був приголомшений, дивлячись на велику жертву матері, котра розлучалася зі своєю єдиною дитиною, щоб посвятити її на служіння Богові… Усмиренні та благоговінні Ілій схилився перед Господом і поклонився Йому».1

*  *  *  *  *  *  *

Вражаюча до глибини душі історія материнської безмежної жертви… Вона просила, щоб віддати… Великий принцип Самого Ісуса Христа… Син Божий «постійно одержував від Отця, щоби передати нам… Він жив, мислив і молився не для Себе, а для інших. Щоранку, після проведених з Богом годин, Він виходив до людей, несучи їм небесне світло. Щодня Він одержував нове хрещення Святим Духом. У ранні години нового дня Господь пробуджував Його зі сну, іЙого душа й уста помазувалися благодаттю, щоб Він міг наділити нею інших. Він одержував нові слова з Небесних осель, аби вчасно сказати їх знеможеним і пригнобленим».2

Просити, щоб віддати Господь особливо близький до таких прохань. Коли ми просимо про мудрість для проголошення Євангелія, про нові можливості для служіння, – кожне неегоїстичне прохання Господь задовольняє одразу і з великим задоволенням. Але просити дитя, щоб віддати його? Віддати на все життя?

Так, скажуть матері. – Ми ростимо наших дітей, щоб віддати їх. Дочок ми віддаємо їхнімчоловікам, синів – їхнім дружинам.

Безумовно, це так. Святе Письмо попереджує про це віддавання кожну матір: «Покине тому чоловік… свою матір і пристане до дружини своєї» (Бут. 2: 24). Проте ця розлука настає, коли нашим синам і дочкам виповнюється 20-25 років. Не про це віддавання говорить безприкладна жертва матері Анни. Вона віддала свого первенця, одинака, коли він ще був в її утробі…

Як часто ми дивимося на своїх дітей, як на свою власність, як на щось, що належить нам. І як можна думати інакше?

– Я його виносила, я в муках його народила і вигодувала… Це моє дитя.

Одначе це не так. Кожне дитя – особлива, унікальна власність Господа, бо кожне дитя відкуплене Його Дорогоцінною Кров’ю. Господь говорить кожній матері: Візьми цю дитину і віддай її Мені…Ні, нам не треба іти в далеке Шіло, у святиню і там залишати свого малюка, як це зробила героїчна мати Анна. Святинею має стати наш власний будинок. Якщо буде час, коли кожний дім має стати домом молитви, то цей час уже настав. У храмі нашого власного дому, біля сімейного вівтаря, під особливою опікою священиків – матері й батька наше дитя, а вірніше – Боже дитя –має зростати, як посвячений Богові маленький левіт… Від самого немовлячого віку нехай вононосить особливий «льняний ефод» – цей спеціальний левітський одягматеринську любов. Нехай в цю маленьку «одежинку», зіткану люблячими руками матері, будуть вплетені ніжність, безмежна самопожертва і палкі молитви. І відповідно до зростання дитяти нехай намножується наша любов до неї, нехай вона оновлюється із дня на день, із року в рік  

В Силом на праздник каждый год
Ходила Анна к сыну.
Идет, бывало, и несет
Одежду Самуилу.
Он рос заметно и мужал
При скинии Господней
И из одежды вырастал,
Из бывшей, прошлогодней.

А Сам Великий Власник, Істинний Отець цього дитяти буде поруч із матір’ю, навчаючи і підказуючи, як його виховати.

Шановна мама, ви хочете убезпечити своє дитя? Віддайте його в руки, що носять сліди розп’яття… Ви хочете, щоб із вашого малюка виріс Самуїл? Щоденно проводьте багато часу на колінах, стоячи перед лицем Святого Бога в Його небесному храмі, як це робила мати Анна. Великий Покровитель дітей високо оцінить ваш труд, віру і жертву! Пам’ятаєте, як Він винагородив Анну? Її син став видатним суддею і пророком, засновником шкіл пророків в Ізраїлі, ім’я його занесене у плеяду героїв віри… І не лише! Мати Анна сама стала пророчицею! Серце матері Анни тріумфувало, сповнене радості та хвали. Під натхненням Святого Духа вона у своїй хвалебній пісні-молитві (1Сам. 2 розділ), вихваляла, прославляла і величала Бога за спасіння і чудесні діяння, завдячуючи яким «убогі  отримують престол слави у спадщину». Її молитва виявилася пророчою: вона стосувалася як Давида, царя Ізраїлю, так і Месії, Господнього Помазаника:  «Він дає потугу Своєму цареві, й високо підносить ріг Свого помазаника» (в. 10). Син Анни Самуїл помазав Давида на царя Ізраїлю, який став прообразом Христа. І це ще не все! Материнську жертву було винагороджено уп’ятеро! Анна народила ще трьох синів і дві дочки (1Сам. 2:21)!

Воістину: «Все, про що молитесь і просите, – вірте, що одержали, і сповниться вам» (Мар. 11:24). «Давайте і дасться вам; міру добру, натоптану, струснуту й переповнену [дасть]вам у поділ» (Лк. 6:38) Той, «Хто може понад усе зробити значно рясніше від того, чого просимо, чи на що сподіваємось» (Єф. 3:20, 21, букв. переклад).

Список використаної літератури:

  1. Уайт Е. Патріархи і пророки, с. 553.
  2. Уайт Е. Наочні уроки Христа, с. 139.

Богдан Стасюк

Recent Posts
У Вас есть вопросы?

Если у Вас есть вопросы или Вы хотели бы лично познакомиться с Ольгой Васильевной, Вы можете написать ей сообщение:

Введите слово или фразу и нажмите клавишу "Enter" для поиска

А з вашими китицями усе в порядку? (Духовність та зовнішня святість християнина)«Проси, що дати тобі»