Притча про блудного сина. Частина 3

Притча про блудного сина. Частина ІІІ

(Із серії «Божа любов шукає»)

 

В усякому утиску їхньому було тісно і Йому…
Ісаї 63:9

Рядовому солдату, єврею за національністю, прийшло на фронт повідомлення, що його два сина, два хлопчика, котрі залишилися в Мінську, німці розстріляли… Послухайте, будь ласка, реакцію батька на цю звістку: «Ні разу за весь час війни не послухав він приїжджих артистів, не з’їв шматочка печива… Його діти були в землі, і він не смів тепер з’їсти смачне, надіти тепле. Йому також повинно бути погано! Однак для нього це не було жертовністю. Він просто не міг їсти солодкого, не міг любити тепер нічого, що колись любили вони… того, що не можна було з ними розділити… Його терпеливість була безкомпромісною, впертою. І чим далі, тим більш ставала вона якоюсь пристрасною, фанатичною, подвижницькою. І це не проходило. Це було невигойне».1  

Був ще один батько, котрий добровільно, живцем поховав себе разом із своїм сином …  Життя для нього припинилося, коли постать рідної дитини зникла за обрієм.

Продовжуємо роздуми над Притчею про блудного сина. У попередньому дослідженні по її сюжету ми  написали картину «Поза домом» в стилі абстракціонізму. Цю картину ми представили у вигляді двох смуг – дуже вузької світлої і широкої темної. Ми говорили, що ця схема повторюється в житті кожного блудного сина в «нетривалості гарячки заборонених задоволень», – як зауважує Фаррар, – і в довгочасності страждань і приниження. Яку ж картину ми будемо писати сьогодні?  Ту ж саму – «Поза домом». Але головним персонажем цієї картини буде не блудний син…

Картина ІІ: «Поза домом»

Батько за ворітьми

Була одна особа, котра добровільно вписала себе у чорну смугу картини «Поза домом»… Більше того, в картині цієї особи взагалі не було світлої смуги, тільки одна чорнота.

Чувства отца

Чувства отца

Був хтось, хто, відколи зникла за обрієм постать сина, не міг бути дома. Йому були не милі рідні стіни, де тихе цокання старовинних ходиків болісно відбивалося в серці відлунням туги. Тремтячою рукою він зупинив їх в той самий момент, коли сина не стало. Кожна річ, кожний куток тут нагадували про нього, меншенького, улюбленого… Затишок, тепло стали нестерпними, вони гнали його геть із дому, на холод і голод. Був хтось, хто добровільно згодився розділити долю блудного сина, хто кожного ранку виходив поза дім, за ворота і настирливо перебував в  чорній смузі картини «Поза домом». Батько… «І це не проходило. Це було невигойне». Інакше він просто не міг…

Бог «за ворітьми»

«В усякому утиску їхньому було тісно і Йому» (Ісаї 63:9)… Роками ятрить невигойна рана Небесного Отця, Котрий також добровільно вписав Себе в картину «Поза домом». Кожного ранку Він виходить за ворота і вдивляється у далечінь: чи не йде?

Шановний блудний сину, скільки років ти примушуєш Бога стояти біля воріт, виглядати, чекати, напружувати зір? Ти ідеш, гордо піднявши голову, ти самостійний, незалежний. Захотів – і пішов, і не йдеш назад, не повертаєшся. А чи думав, що із-за тебе страждає не тільки Церква, не тільки твій земний батько (хоч їх страждання тебе лише дратують), а страждає Бог? Стіни небесного дому немилі Йому, адже Він не вважає Небо приємним для Себе місцем до тих пір, поки ти загублений!2  Він просто не може любити тепер нічого, що колись любив ти, чого не можна з тобою розділити… І це не проходить. Це невигойне…

А чи замислився над тим, яку ганьбу ти кинув на Отчий дім і на Отця? «Як мало думав цей веселий, безтурботний юнак, виходячи тоді за ворота батьківського дому, про біль і смуток, які залишив у серці батька. Коли він танцював і бенкетував зі своїми розпусними друзями, як мало думав про ту тінь, що впала на його дім».3

Якби батько не виходив за ворота, ганьби було б менше, чи не так? Ніхто не бачить, не знає. Та ні… Постать сивого батька роками маячить біля воріт, на виду у всіх. Дехто із перехожих співчутливо потисне руку, дехто відвернеться, змахнувши непрошену сльозу, а хтось… Хтось злостиво посміхнеться, піде по сусідах і оголосить: «Усе ще стовбичить! Рідний син пішов із дому! Хіба з добра? Та то такий батько, що й єдинокровна дитина з ним не вживеться!»

Чи думав ти, блудний сину, що по всьому Всесвіту носиться особа із подібними словами? І все із-за тебе! Ти примушуєш Бога стояти роками біля воріт, відчуваючи за Своєю спиною уїдливий регіт диявола: «Він усе ще стовбичить!» «Творець усього Всесвіту збезчещений, а сатана тріумфує  і зловтішно сміється, тішачись успішному виконанню своїх планів».Чи думав ти про це? Божа любов, що шукає, – жертовна любов, стражденна, обезславлена… І якщо у Своїх пошуках заблудної вівці й загубленої драхми Господь не зважає ні на які втрати й жертви, ні на яке приниження й ганьбу, яке ж безчестя він згодився нести за Свого блудного сина? «А Я… посміховище людське й погорда в народі. Всі, хто бачить Мене, насміхаються з Мене, розкривають роти, головою хитають (Псал. 21:7, 8).

Пошуки сина

В знаменитій картині Рембрандта «Повернення блудного сина» батько змальований сліпим. Що осліпило його? Оце мовчазне стояння біля воріт, напружене визирання сина день у день, рік у рік.

Однак саме цим настирливим, безперервним, подвижницьким простоюванням біля воріт батько шукає сина. Оце німе стояння, поєднане із ганьбою, хворим  серцем і сліпотою, – це унікальні батьківські пошуки блудного сина, загубленість котрого особлива, тому і пошуки його особливі.

Батько стоїть біля воріт, щоб бути ближче до рідної дитини, бодай на декілька десятків метрів, але ближче… Ближче, щоб досягнути нещасного сина хвилями своєї любові. «Любов Божа проливається на того, хто вирішив віддалитися від Бога, і любов ця виражається в тому, що Він створює сферу впливу, щоб привести його назад у дім Отця… Це була любов, яка тягнула його додому. Ніщо інше, як впевненість у любові Божій, спонукує грішника повернутися до Бога… Золотий ланцюг милосердя, співчуття й любові Бога обвиває кожну душу, що потрапила в небезпеку».5

Золотий ланцюг Божественної безумовної агапе – унікальний засіб, котрому ворожа сила не перешкодить, засіб, що проходить через бетонні стіни, товщу атмосфери і тисячі світлових років. Ось чому батько виходить за ворота, щоб хоча б на декілька кроків бути ближче, щоб силу притягання його любові не спиняли стіни рідної домівки, щоб ця любов сильніше обійняла кохане дитя. І ще одне: щоб бути першим, хто… привітає поверненого втікача!

Батьківська віра

Так-так! Батько був впевнений, що його блудний син обов’язково повернеться! Він свято вірив у його вороття! І це таємне переконання відкриває тріумфальне батькове повеління рабам: «Приведіть оте теля, оте відгодоване та заколіть; з’їмо і будемо веселитися» (Лук. 15:23, буквальний переклад).* Оригінальний текст поданого вірша виразно свідчить, що теля було особливо відзначене, раби знали про нього, як виняткове, котре слід було старанно відгодовувати. Пізніше той самий вислів ужив один із рабів, пояснюючи старшому синові причину веселощів у домі: «Твій батько заколов оте теля, оте відгодоване» (вірш 27). Батькові раби знали про це особливе теля, вони самі його відгодовували, однак мета його відгодівлі залишалася для них таємницею до самісінького повернення блудного сина…

Шановний батьку блудного сина! А ви вірите у повернення своєї дитини? Батько із притчі знав, що син повернеться, а ви? Проголосіть вашу віру! Гучно промовте: «Вірую, Господи!» Ні, не перед людьми, не перед «рабами», котрі навіть не здогадувалися, для чого відгодовується теля. Більше того, вони навіть не зрозуміють пізніше, чому такий розкішний бенкет влаштований! Єдиною причиною радості, знаєте, що вони назвуть? «Бо здоровим його прийняв» (Лук. 15:27). Ні, не ідіть до них, вас вони не зрозуміють. Ідіть до Того, Хто Сам є Великим Отцем безлічі блудних дітей. Перед Ним упевнено прокажіть свою віру. Відкрийте вашу Біблію на знаменитому тексті, котрий став провідною зіркою багатьох і багатьох таких самих, як ви, батьків: «Чи ж від сильного буде віднята здобич, і чи награбоване ґвалтівником урятоване буде? Бо Господь каже так: Полонені відібрані будуть від сильного, і врятована буде здобич насильника, і Я стану на прю із твоїми суперечниками, синів же твоїх Я спасу» (Іс. 49:24, 25).

Покладіть руку на цей текст і промовте: «Вірую, Господи, що Ти сильний відібрати від диявола полоненого мого сина і повернути його додому, до Тебе. Вірую і дякую Тобі за його повернення». Така молитва є наймогутнішою молитвою у Всесвіті, їй не можуть протистояти ніякі темні сили, навіть сам сатана – правитель далекого краю… Вона надає Богові право діяти…

Батьківське право

Право Богові діяти? Який незвичний вислів! Хіба людина може це зробити?  Виявляється, що так. Є обставини, коли ми своїми діями позбавляємо Бога певних прав, або навпаки – надаємо їх Йому.

Ви не замислювалися над питанням, чому батько не йде далі за ворота?  Чому не йде, не летить туди, в чужу країну і не шукає? Адже він шукав заблудну вівцю! Вівцю, а це ж син! Він старанно замітав хату і шукав одну-єдину монету. А це ж син! О, якби син був вівцею, якби загубився несвідомо, якби не знав дороги назад… Якби хоч один-єдиний раз подав голос, покликав, батько полинув би, перев’язав рани, полегшив болі, заспокоїв розбите серце, пригорнув і на власних плечах заніс би у рідне гніздо. Але… пішов свідомо, дорогу знає і…не кличе.

– Він мій! – зловтішно оголошує правитель чужини. –  Він добровільно обрав мене. Ти на нього не маєш права. Втручання в його життя – це порушення права людини на свободу волі…

Чи розумієш, шановний блудний сину, що своєю поведінкою ти позбавив Бога права допомогти тобі? Подумай над наступними словами: «Господь не має права що-небудь зробити для грішника, перш ніж він сам особисто не переконається в своїй гріховності».6 Тебе, хто самовільно залишив Церкву, Бог не має права взяти на плечі, як вівцю і занести додому. Далі за ворота Він не має права іти.

Як це звучить вражаюче: Бог не має права! Вічний, Всесильний, у порівнянні з Котрим в стократ помножений Всесвіт є лише крапкою, – за словами Державіна, – а людина менше, ніж ніщо, легша від порожнечі! І Цей Бог добровільно позбавив Себе права зробити щось для цієї від’ємної величини, що порушило б свободу її вибору! О Дивний Бог! Такий Бог!

Але якщо Він немає такого права, то хто ж тоді може його мати? Хто може надати Богові право вийти за ворота, переступити заборонену межу, вхопити дорогоцінну згубу і принести додому? Хто надасть Богові право допустити великий голод на чужині, так щоб син перетворився на свинопаса? Хто надасть Богові право достукатися до потьмареної голодом і бідою свідомості цього сина-раба, так щоб він «опам’ятався»?

 

Ви, шановний батьку блудної дитини! Ваша особлива молитва над відкритою Біблією, над Божою обітницею із книги пророка Ісаї. Моліться щоденно, моліться так, щоб Бог отримав це право! Так моліться, щоб Небесний Отець не витримав і побіг за ворота, й далі, усе далі. Так моліться, щоб коли правитель чужини загородить Отцю дорогу і вигукне: «Ти куди? Він мій!», –  Небесний Отець сказав: «Ти чуєш цього земного батька?» Диявол прислухається до вашої молитви, скривиться від безсилля, і… відійде.

*  *  *  *  *  *  *  *  *

У скронях Василевого батька день і ніч стукотіло настирливе питання: ЧОМУ? Чому син пішов? Чому інші дев’ятеро у Церкві, а він – ні? Де щось пропустив, де не догледів? Знову й знову батько переглядав своє життя, своє ставлення до сина. Але горювати і гаяти часу не можна було, дні минали, батько старів, а син усе глибше занурювався у безжурне світське життя. Не сказати, що він пас свиней, але батько розумів, що син «пасе вітер» (Ос. 12:2) і «годується попелом!» (Іс. 44:20). Таланти, котрими колись служив Богові, Василь не просто закопав у землю, або зав’язав у хустинку, а марнотратно розтрачував на «чужині»…

І батько почав молитися, просто і палко, як можуть молитися тільки селяни. Молився день і ніч, схиляючись на холодну земляну підлогу.

– Прости мене, Господи, що не догледів, не зумів уберегти сина, прости… Тільки Ти можеш достукатися до його серця. О, не переставай, Господи стукати, аж поки не опам’ятається та не повернеться.

Батько розгортав свою стареньку Біблію на обітниці: «Усе, про що молитесь і просите, – вірте, що одержите, і сповниться вам» (Марк. 11:24).

– Вірую, Господи, – із сльозами молив батько, – поможи моєму невірству!

Йшли роки… Василь був дбайливим бригадиром на МТС, отримував подяки від правління колгоспу за сумлінну працю. Жив заможно, безжурно, підростали діти…

А батько все шукав хоч якийсь промінчик надії, котрий би освітив його безпросвітне сподівання… Шукав і не знаходив. Тільки віра була єдиним його світочем у тій темноті картини «Поза домом». Так і помер, не дочекавшись повернення рідної дитини.

Знову проходили роки… Якось у сільській чайній за чаркою сидів Василь із своїми трактористами. Говорили про те, про се, горілка розв’язала язики. Один із колег почав голосно обзивати віруючих. Василь слухав, слухав, а далі гримнув кулаком по столі:

  • Замовкни, безбожнику! Ти не знаєш, що говориш! Я колись був людиною, коли ходив до церкви, а тепер, подивися на мене! На кого я подібний, ким став? Думаєш, я просто так приходжу сюди? То я топлю в горілці свою совість, котра не дає мені спокою ні вдень, ні вночі! Але я ще повернуся! Обов’язково повернуся!

О, якби ці слова почув батько! Який тріумф, яка невимовна радість переповнили б його зболене серце! Який могутній потік світла освітив би його чорноту! Але…

Коли тебе манитиме чужина,
Згадай-но, сину, темну цю картину…
Згадай, що ні один промінчик сонця
Не зазирне до отчого віконця.
Старий годинник від тієї днини,
Коли за горизонтом щезне постать сина,
Застигне сумно на одній годині…
Весь дім в жалобі, тихий і порожній,
А батько, мов бурлака-подорожній,
Під ворітьми стоятиме в печалі,
Вдивляючись у безконечні далі…
Поглянь на землю… Скільки там слідів!
Скажи рішуче: Ні! Ніколи! Ні!


Список використаної літератури:

  1. Померанцев В.. Мальчики, // «Семья и школа», № 6, с. 88.
  2. Див. Уайт Е. Бажання віків, с. 417.
  3. Уайт Е. Наочні уроки Христа, с. 203.
  4. Уайт Е. Дії апостолів, с. 505.
  5. Уайт Е. Наочні уроки Христа, с. 202.
  6. Уайт Е. Бажання віків, с. 300.

 

* В даному тексті повторення артиклю біля прийменника відгодоване й іменника теля та їх інверсія дозволяє перекласти артикль, як указівний займенник той або цей.

 

Ключові слова: притча, блудний син, дім, батько, почуття, переживання, пошук
Recent Posts
У Вас есть вопросы?

Если у Вас есть вопросы или Вы хотели бы лично познакомиться с Ольгой Васильевной, Вы можете написать ей сообщение:

Введите слово или фразу и нажмите клавишу "Enter" для поиска

Притча про блудного сина. Частина ІІІ (Із серії «Божа любов шукає») В усякому утиску їхньому було тісно і Йому… Ісаї 63:9Притча о блудном сыне. Часть ІV (Из серии «Ищущая Божья любовь») Благими намерениями устлана дорога в ад... Как много добрых дел, как много прекрасных слов осталось исключительно в человеческом воображении из-за отсутствия нравственной силы, настойчивости, или просто из-за лени.