Такий Бог

Такий Бог

(Дитячі оповідання)

Миколка вийшов з дому і зупинився в нерішучості…

– А може не їхати? Таким я був сьогодні нечемним, мамі нагрубив, братика образив.

– І ти думаєш після цього всього отримати Боже благословення? – пролунав в серці хлопця якийсь чужий голос.

Але так хочеться поїхати у велику церкву, послухати гарний хор, гостей із-за кордону. Хоча і в містечку, де живе Миколка, також є церква, але вона маленька, та й сьогодні будній день, служіння немає. А там, у великому місті, буде урочисте богослужіння з приводу приїзду зарубіжних гостей.

– А, будь що буде, їду! – вирішив хлопець і попрямував на зупинку.

Автобуси в містечку Миколки лише прохідні, тому іноді доводиться довгенько простоювати на вітрі й на морозі, поки дочекаєшся транспорту. От і тепер на зупинці – ні душі – очевидно, нещодавно пройшов автобус. Різкий холодний вітер несе по дорозі рідкі колючі сніжинки, а в серденьку знову залунав отой, такий самий колючий, як ці сніжинки, голос:

– Ти думав нагрішити, наробити зла, і спокійненько поїхати до церкви? Е, ні! Так не буває!

Раптом на горизонті показався автобус. Хлопець підняв руку, але шофер навіть не подивився в його бік і промчав повз розчарованого Миколки.

– Та ти не переживай, – заспокоїв якийсь дядечко, підходячи на зупинку. – Зараз буде їхати Сокальський автобус, той обов’язково зупиниться.

Під’їхала якась вантажівка, дядечко забрався у теплу кабіну і поїхав, а Микола знову залишився стояти на вітрі й морозі.

– А що я тобі казав? – насмішкувато і вже зовсім голосно заговорив внутрішній голос. – Грішників Бог не благословляє!

Та ось в кінці дороги знову з’явився автобус. Але ще здалеку було видно, як він перехилився на один бік – переповнений…

– Господи! – почав благати Миколка. – Прости мені все те погане, що я сьогодні наробив! Дай, щоб автобус зупинився!

Хлопець почав відчайдушно махати рукою, потім зложив руки у благальному жесті, але шофер розвів руками, даючи зрозуміти, що взяти його нікуди, і поїхав далі.

О, тепер внутрішній голос не просто говорив, а кричав:

– Ти думав, нагрішити, попросити пробачення, і в одну мить тобі все проститься? Куди там! Спокутуй тепер свою вину!

Почав падати лапатий сніг, знялася хуртовина… Раптом із снігової пелени виринув сяючий червоний «Ікарус». Микола без усякої надії, машинально підняв руку, автобус м’яко загальмував, автоматично відкрились блискучі двері і хлопець як уві сні, не вірячи тому, що сталось, увійшов у теплий напівпорожній салон. Опустився у зручне крісло, заплющив від насолоди очі, і уявив собі, як би він стояв на одній нозі, стиснутий звідусіль пасажирами у тих двох попередніх автобусах.

– Господи! – молився він. – Мама мені говорила, що Ти добрий, що Ти не поводишся з нами так, як ми того заслуговуємо, але що Ти такий, такий… я ніколи не знав. Дякую Тобі, що Ти Такий…

Recent Posts
У Вас есть вопросы?

Если у Вас есть вопросы или Вы хотели бы лично познакомиться с Ольгой Васильевной, Вы можете написать ей сообщение:

Введите слово или фразу и нажмите клавишу "Enter" для поиска

Аленка и черная «бабочка» (Детские рассказы) Ах, какое чудесное платье пошила Аленке мама! Настоящую матроску из тонкого голубого шелка, по которому шли продольные золотые ниточки.