Анна – жінка, яка не померла від розбитого серця

Анна – жінка, яка не померла від розбитого серця

В наш час популярна зацікавленість біографіями видатних людей. Захоплення життям та діяльністю знаменитих осіб можна пояснити загальнолюдським прагненням до чогось кращого. Однак це захоплення великою людиною часто затьмарюється її ж недосконалістю, адже важко знайти людську велич незаплямовану вадами та хибами. Як часто життя героя, котрим захоплюються, спочатку супроводжує успіх і пошана, але згодом ореол слави тьмяніє і блідне через тінь його недостойного життя: аморальності або пияцтва, наркотиків та інше. Або ж ідеал, обраний з таким трепетом, виявляється з такою ж домішкою гордості та егоїзму, які кожен простий смертний знаходить у собі та в попередніх героях. Таким чином, на превеликий жаль, взірець перетворюється на маяк, від «світла» котрого треба триматися чим подалі. А не знайшовши ідеалу для наслідування, люди часто пливуть за течією життя, орієнтуючись виключно на себе.
Однак є особистості, життя котрих сяє чистотою і величчю, наслідуючи їх приклад ми ніколи не розчаруємось. Біографії цих Божих героїв можна знайти на сторінках Святого Письма.
Запрошую вас, шановний читачу, познайомимося із життям нічим непримітної жінки-вдови Анни, згаданої євангелістом Лукою: «І була тут Анна-пророчиця, дочка Фануїла з роду Асира; вона дожила до глибокої старості, а з чоловіком прожила сім років від дівоцтва свого; вдова вісімдесяти чотирьох років, яка не відходила від храму, служачи вдень і в ночі постом та молитвами. Прийшовши в той час, вона прославила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав на викуплення Єрусалима» (Лук. 2:36-38).
Ось так коротко описує Лука багаторічне життя цієї святої жінки. Більше інформації про неї Біблія, нажаль, не надає. Проте навіть цими декількома штрихами Лука змалював завершений образ Анни. Кожний вираз його малослівного опису – дорогоцінні перлини, котрі уважно розглядаючи, ми виявимо мужню героїню, гідну для наслідування.

Ім’я «Анна» Жінка похилого віку, згадана євангелістом, носила те саме ім’я, що і мати старозавітного пророка Самуїла.
Згідно з деякими апокрифічними Євангеліями і переданням, Діва Марія виховувалася в храмі під опікою та керівництвом саме цієї Анни, яка, як припускають, була її матір’ю. Але це передання суперечить іншому переданню, записаному в апокрифічному «Протоєвангелії Якова», де говориться, що Марія народилася в глибокій старості своїх батьків Якима та Анни (див. «Житіє святих», т. 3, с. 312-316). Крім того, в повідомленні Луки немає ніяких підстав, щоб стверджувати, що ці дві жінки (Марія й Анна) будь-коли зустрічалися раніше.

«Дочка Фануїла, з роду Асира» Коліно Асира отримало свій наділ за днів Ісуса Навина на території Галілеї, що на східному боці Йордану. Галілея – батьківщина Анни, взагалі не користувалася доброю славою за днів Ісуса Христа. Пригадайте зухвалу заяву фарисеїв: «Пророк не приходить з Галілеї». Однак євангеліст Лука заперечує подібну думку, назвавши вдову Анну із Галілеї пророчицею.

«Пророчиця» Пророками в Ізраїлі були переважно мужчини. Але час від часу і благочестивим жінкам був дарований Господом дар пророцтва. Серед пророчиць були такі жінки, як Маріам (Вих. 15:20), Девора (Суд. 4:4), дружина пророка Ісаї (Іс. 8:3), Олдама (2Цар.22:14), а також чотири дочки благовісника Пилипа (Д. Ап. 21:9). Пророче служіння Анни припадає на міжзавітний період.
Яка честь випала цій маловідомій жінці розповідати народу, що йому хоче сказати Бог, та що вона особисто пережила, спілкуючись із Господом.

«Вдова» «Коли помер мій чоловік, – сказала одна вдова, – життя для мене зупинилось».
Анна не допускала навіть такої думки. Хоча її сімейне щастя продовжувалося недовго – всього сім років, це не ожорсточило молоду вдову. Так, внаслідок перенесеної втрати – смерті молодого чоловіка – вона могла стати безжалісною, злопам’ятною і розчаруватися в Бозі. Але подібне горе також може сприяти і тому, що людина стає добрішою, м’якшою, більш співчутливою. Випробування можуть позбавити віри, але можуть й укріпити її. Все залежить від наших стосунків з Богом. Якщо ми вважаємо Його байдужим до наших переживань, ми починаємо бунтувати і гніватися; якщо ж ми думаємо про Нього, як про Отця, то будемо впевненими, що Його рука ніколи не допустить нічого такого, що може зашкодити нашій душі.
Перед Анною також стояв важкий вибір: або гніватися на Бога, що не дав їй більше часу для сімейного щастя, або ж дякувати за час, прожитий із чоловіком. Після важкого життєвого удару, вона не замкнулася в собі, не поринула в оплакування своєї нещасної долі. Вона не стала тягарем для своєї рідні, не стала одинокою, самотньою, якій життя вже нічого не може запропонувати. Анна не стала жінкою, якій всі співчувають і ніхто не може допомогти.
Крім того, вона не поринула в думах у своє минуле. Між іншим, це одна із сильних небезпек, яка загрожує вдовам. Ті, в кого подібно до Анни, забране найдорожче – супутник життя, – знають, яка це загроза! Заголовок нашої статті говорить, що Анна – це жінка, яка не померла від розбитого серця.
Англійські лікарі спостерігали за багатьма вдівцями і виявили трагічну закономірність: деякі із них помирали на протязі півроку після смерті дружини, із них половина – від душевного горя та розбитого серця. Власне кажучи, життя Анни повинно було стати безнадійним. Навіть сьогодні на Середньому Сході вдова є практично похованою живцем. Єдине, що може зробити бездітна жінка після смерті свого чоловіка, це – повернутися у батьківський дім, щоб там чекати або на другого чоловіка, або на свою смерть.
Коли помирає хтось із подружжя, живий залишається ніби розірваний навпіл, він, як свідчать ті, хто пережив щось подібне, навіть після короткого сімейного життя вже не може бути колишньою особистістю. Він подібний на інваліда після ампутації: рана заживає, людина вчиться заново ходити, але вже ніколи не буде такою, як колись.
Анна утішалася думкою, що Бог нічого не забирає для того, щоб просто забрати. Вона очікувала, що на заміну того, хто був від неї забраний, Він віддасть Самого Себе. Саме так і сталось, і ставалось саме так щоднини в її довгому житті!

«Дожила до глибокої старості, вісімдесяти чотирьох років» Виходячи із грецького оригіналу даного вислову, важко зрозуміти, чи вісімдесят чотири роки стосуються загального віку Анни, чи періоду її вдівства. Відносно цього питання богослови вважають, що перша і друга думка мають право на існування. Тому деякі перекладачі Біблії сприйняли цей період, як загальну тривалість її життя на момент зустрічі з Немовлятком Ісусом (RSV, Стандартна переглянута версія англ. Біблії), а інші – як термін її вдівства (Моффат). Переклад Біблії короля Якова подає наступну версію: «Вдова приблизно вісімдесяти чотирьох років», – що передає, до деякої міри, невизначену фразеологію оригіналу.
Якщо припустити відповідно до першої думки, що Анна вийшла заміж в 15 років, прожила з чоловіком 7 років і якщо додати 84 роки вдівства, тоді на час стрітення Господа їй могло бути біля 106 років! На думку автора даної статті такі літа краще відповідають євангельському виразу «дожила до глибокої старості» (Луки 2:36), ніж вік 84 роки.
В старості людина втрачає свою силу та зовнішню привабливість. Старість часто робить серце черствим, виношені роками надії згасають, і людина вимушена похмуро підкоритися невтішній реальності. Однак може бути й інша картина старості. Усе залежить, як ми вже зазначили, від якості стосунків людини з Богом. Якщо думати про Нього, як далекого і байдужого, цілком імовірно можна впасти у відчай. Коли ж ми віримо, що Він тісно пов’язаний з нами, що Він направляє наше життя, його хід, тоді ми впевнені, що попереду нас очікує краще, і ця надія надихає і додає сили все знести, бо «знаємо, що тим, які люблять Бога… усе сприяє до добра» (Рим. 8:28).
Саме таку життєву позицію обрала Анна, тому вона і змогла зберегти бадьорість в житті. Наступний вираз євангеліста Луки вказує на джерело сили і надії цієї побожної жінки.

«Вона не відходила від храму», – тобто приділяла особливу увагу суспільному богослужінню. Ця вдова проводила своє життя в храмі Божому з Його дітьми. Бог дав нам Свою Церкву, щоб вона була для нас матір’ю віри. Ми позбавляємо себе безцінного багатства, якщо пропускаємо можливості побувати разом із людьми, які служать Йому. Прожиті роки не зробили серце Анни жорстоким і не похитнули її віри, вона з дня на день підтримувала зв’язок із Тим, Хто є джерелом сили, і в силі Котрого губилася її слабкість.
«Вона не відходила від храму», – пише Лука. Тут немає натяку на те, що вона жила при храмі, хоча Йосиф Флавій згадує про приміщення при храмі, призначені для благочестивих жінок і дівчат. Але в самому храмі нікому не було дозволено залишатися на довгий час (Едершейм, с. 254). Деякі вважають вираз, «не відходила від храму» тотожним виразу, котрий стосувався учнів після вознесіння Христа, які «перебували завжди в храмі, прославляючи та благословляючи Бога» (див. Лук. 24:53). Очевидно, що в цьому випадку Лука не говорить про постійне проживання Анни у храмі, але, ймовірніше, про регулярні відвідини релігійних служінь.

«Служачи вдень і вночі постом та молитвами» Незалежно від вирішення питання її постійного проживання, очевидним є те, що Анна акуратно відвідувала ранкові та вечірні богослужіння, при тому вдома вона і дні і ночі проводила в пості та молитвах. Її життя було повністю посвячене на служіння Богу, вона не мала ніяких інших інтересів, які б відволікали її увагу. Таке життя, на думку апостола Павла, найбільше лицює «правдивій вдовиці» (див. 1Тим. 5:5).

«Прийшовши в той час» Коли Йосиф і Марія прийшли в храм із своїм Первістком, щоб представити Його перед Господом, як цього вимагав закон, там вони зустріли не тільки благочестивого Симеона, але й Анну. Бог, Котрий усі роки так вірно турбувався про неї, не допустив, щоб Його вірна слугиня втратила таку унікальну нагоду привітати Його Сина.
Подумайте, шановні читачі, жінка, яка по походженню, по положенню і по віку повинна би стояти в стороні від подібних урочистих подій, стає безпосередньою, однією із всього двох сторонніх учасників стрітення Господнього! Разом із Симеоном вона «бачить» Месію й поклоняється Йому. Це кульмінаційний момент в житті Анни, це відповідь на її численні молитви. Це велична мить усіх часів, якого світ так довго очікував! Месія вже прийшов, Він тут!
Таким чином, при посвяченні Ісуса два натхненних згори свідки тільки підтвердили те, що Марія та Йосиф вже знали про цю Дитину.

«Прославляла Господа» Анні залишається зробити дві справи. Спочатку вона повинна була прославити Бога за те, що явився довгожданий Спаситель для народів світу і для неї самої. Вона робить це разом із Симеоном. Але на цьому вона не зупиняється. Цю спасаючу вістку Анна не може утримати при собі. Вона ділиться нею з іншими.

«Говорила», або «продовжувала говорити» Хтось сказав: «Нести євангельську вістку означає самому побачити Ісуса Христа, а потім розповісти іншим про Того, Кого побачив». Саме це робить Анна. До цього часу вона говорила про пророцтва, які вказували на прихід Месії, тепер же вона могла говорити з особистого досвіду, що Месія вже прийшов. Вона Його живий свідок.

«Хто чекав на викуплення Єрусалима» Цей вираз деякі тлумачі Біблії сприймають, як вказівку на те, що при храмі була група людей, які вивчали пророцтва. З ними у Анни були особливо близькі стосунки, саме їм вона понесла радісну новину, благу вістку про народження Месії.

Якою надзвичайною є доля старенької вдови із зневаженої Галілеї… В молодості на короткий час їй усміхнулось сімейне щастя – всього на сім років. Далі – втрата коханого чоловіка, безпорадність, хвороби, бездітна старість… Що стоїть за цими виразами, знав тільки Той, Хто взяв на Себе опіку про цю вдову, бо і до неї Він сказав: «Бо Муж твій, Творець твій – Господь Саваот Йому Ймення» (Іс. 54:5). І вона присвятила Йому все своє довге, нелегке життя. А Він її ніколи не розчаровував!
Під кінець її життя Він приготував для неї особливий подарунок: Він з’явився їй особисто Немовлятком Ісусом! Не монархи, не багата знать, не видатні рабини удостоїлись першими вітати Його народженого, а вона, нікому невідома, старенька, одинока жінка… Не енергійні молоді люди, а саме вона стала однією із найбільш ранніх благовісників Ісуса Христа. Хіба заради цієї однієї миті не варто було жити майже століття?
Воістину: «Він лікує розбитих серцем, перев’язує їхні рани» (Псал. 146:3). «Я буду Той Самий до старості вашої, і до сивини вас носитиму, Я вчинив і Я буду носити, й Я двигатиму й порятую!» (Іс. 46:4).

Богдан Стасюк

Ключові слова: Анна, жінка, пророчиця, Єрусалим, храм, Месія, Ісус, Біблія, вдова
Recent Posts
У Вас есть вопросы?

Если у Вас есть вопросы или Вы хотели бы лично познакомиться с Ольгой Васильевной, Вы можете написать ей сообщение:

Введите слово или фразу и нажмите клавишу "Enter" для поиска

«Будеш зі Мною в раю!» «Один із розп’ятих злочинців лихословив Його, кажучи: Хіба Ти не Христос? Спаси Себе й нас!