ЗИМА

Горобчик зажурився на тополі,

Пушинки снігу ловить, ніби в сні…

Настали дні дзвінкі та чарівні –

Зима гуляє весело на волі.

На синіх вітах спить кришталь сніжинок,

Здається небо зорі крижані

Осипало, мов райдужні вогні

З усіх своїх невидимих стежинок.

Немов вітрила, голубі та білі,

Якогось з казки диво-корабля,

Лежать в тиші засніжені поля

І мрійно дихають в повітря чисті хвилі.

Візьмеш той сніг, і щось таке таємне,

Таке небесне, чисте і святе,

Так лагідно торкається тебе,

І душу підійма в морозну вись надземну.

Там замість снігу білими стадами

Спочинуть лебеді на водах голубих,

У тінях прохолодних, лісових,

Там, на загубленій колись землі Адама…

* * * * *