Притча про блудного сина. Частина 4

Притча про блудного сина. Частина ІV

(Із серії «Божа любов шукає»)

Добрими намірами встелена дорога до пекла… Як багато добрих справ, як багато прекрасних слів залишилося виключно в людській уяві через брак моральної сили, настирливості, або просто через лінощі. Треба віддати належне блудному синові, він не належав до такої категорії людей, він прийняв рішення: «Устану, піду до свого батька». І наступна його дія, про яку повідомляє священний текст: «То ж він, підійнявшись, пішов» (Луки 15:18, 20). Певна річ, він помирав з голоду, а йти із «далекого краю» додому потрібно було довго-довго, тому рішення необхідно було відразу приводити в дію, не можна було зволікати ані миті…

Сьогодні ми завершуємо роздуми над Притчею про блудного сина. І, як ви пам’ятаєте, останньою картиною триптиха по сюжету цієї притчі буде картина «Знову в домі», на ній ми і зосередимо свою увагу. Однак, ще деякий час ми проведемо в картині «Поза домом», бо саме там притча досягає своєї кульмінації –  саме там відбувається зустріч батька із блудним сином…

Зустріч батька з молодшим сином у картині  «Поза домом»

 «То ж він, підійнявшись, пішов до свого батька. Коли він був ще далеко, батько побачив його й змилосердився; побігши, кинувся йому на шию і поцілував його. А син сказав йому: Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою; я вже не гідний зватися сином твоїм!» (Луки 15:20, 21). «Батько не дозволив жодному принизливому поглядові глумитися над убогістю й лахміттям сина [зустріч тому і сталася поза домом]. Він здіймає зі своїх плечей широку дорогу мантію і вкриває нею виснажене тіло сина».1

Помпео Батони. Возвращение блудного сына

Помпео Батоні. Повернення блудного сина

Цей останній штрих до картини «Поза домом» – яскраве свідоцтво про «відпущене» минуле. Все! З похмурим колишнім покінчено! Батьків плащ покрив останні спогади про чорну смугу із життя і батькового, і синового.

Драматичний момент зустрічі блудного сина з батьком зображений на полотнах багатьох відомих митців. Особливо вражає картина-шедевр «Повернення блудного сина» великого голландця – Рембрандта Ван Рейна.  Вона найбільш яскраво передає євангельську словесну картину, написану пером Найвеличнішого Художника – Господа Ісуса Христа. Розглянемо фрагменти цієї картини.

Возвращение блудного сына

Возвращение блудного сына

Коли він був ще далеко, батько побачив його  Побачив і пізнав… По чому пізнав? По одягу? По кучерях? По твердій, упевненій ході? Погляньте на картину: замість розкішних, пахучих кучерів – поголена голова, наче у каторжника. Від багатого одягу, в котрому син покинув рідний дім, як болісний спогад залишився лише вишуканий комірець… У лахмітті, зі стоптаним взуттям, обідраний, жалюгідний жебрак. Можливо, батько впізнав рідну дитину по запаху? Добре, що картина його не передає… Але, споглядаючи сина, неможливо втриматися від відчуття, що у повітрі носиться запах «інших речей». Пізнавати сина не було по чому! Більше того: не було чим – художник зображує батька сліпим.

Образ батька передають два основних елемента – очі й руки. Очі закриті, вони давно погасли. Сліпі батькові очі – німе свідоцтво про довгі дні та роки виглядання сина. Пізнавати сина було ні по чому і нічим, єдине, чим батько його розпізнав, – безумовною «любов’ю, котра має гострий зір».2

Батькові руки ніжно обіймають… Кого? Того, хто покрив отчий дім і самого отця ганьбою і безчестям, хто потоптав любов, хто вразив серце, хто осліпив. Ви гадаєте, якби син знайшов хоч якийсь вихід із свого критичного положення, він повернувся б? Ніколи! Ні за що!  Тільки тоді, коли щез останній шанс, коли син зайшов у глухий кут, коли діватися було нікуди, і нікому він став непотрібний, ось тоді прийшла думка про повернення. І батько прийняв… І Бог приймає!

«Він не відкидає, і не вважає, що це вимушене повернення сина безчестить Його, навпаки».3  Чим із глибшої безодні підноситься нещасна жертва, тим більшу славу віддає увесь Всесвіт Великому Шукачеві – Всемогутньому, Всемилостивому Богові!

Змилосердився…побіг   Коли читаєш історію про Закхея, як він, солідний, старший чоловік, мов хлопчисько дереться на дерево, і читаєш, як старий батько біжить назустріч бродязі-сину, виникають майже однакові почуття незручності. В культурі Ізраїлю така поведінка вважалася непристойною. Чи ж не краще було, оберігаючи власну гідність, стояти і чекати наближення втікача? Та хіба любов питає, що зручно, а що ні? «Любов не буде любов’ю, коли вона ретельно вичислює пов’язані з нею витрати. Вона віддає все і жалкує лише про те, що не може віддати більше».4

Кинувся йому на шию і поцілував  Брудного, обідраного, що погано пахне. Ось Такий Бог…

Він помічає здалека, пізнає, переповнюється милосердям, біжить, обіймає, пригортає і цілує.  Друже, ти чуєш? Ти розумієш, Якого Батька ти маєш? Тому не бійся повернутися в Отчий дім! Реальна картина зустрічі з Батьком буде абсолютно відрізнятися від картини, намальованої твоєю  уявою ще там, на чужині. Дійсний образ Бога немає нічого спільного з тим образом, котрий малює «художник» далекого краю – сам диявол: Отець суворий, строгий, у Нього стримані, помірковані жести, холодний погляд, сухі слова, проціджені крізь зуби… Скількох блудних синів утримує ця фальшива картина на чужині! Не дивися на неї, дивися на євангельський образ Отця, написаний  рукою Самого Отця!

А син сказав йому: Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою; я вже не гідний зватися сином твоїм!  А де ж закінчення цієї фрази? Ви пригадуєте, яке прохання заготував син, ще сидячи на полі серед «інших речей»: «Прийми ж мене як одного з твоїх наймитів» (Луки 15:19). Чому ж він не промовляє цю просьбу? Батько не дає! Бог не дає! Богові достатньо простого визнання я згрішив… Він не накладає епітимії, Йому не потрібні  самобичування, самоприниження, довгі, болісні покути. Два слова: я згрішив, і Бог однією рукою обійме тебе і притисне до Своїх грудей, а другою прикриє твої уста, щоб ти не вимовив прохання про місце батрака в Отчому домі. О, Який Бог, Який Батько! Обійнявши сина, Він вводить його у рідну домівку…

 Картина ІІІ: «Знову в домі»

 Батько і син в картині

 «Та батько сказав своїм рабам: Негайно принесіть найкращий одяг і зодягніть його, дайте перстень йому на руку і взуття на ноги; приведіть відгодоване теля та заколіть; будемо їсти та веселитися, бо цей син мій був мертвий – і ожив, пропав – і знайшовся! І почали веселитися» (Луки 15:22-24).

Картина III: Снова в доме

Картина III: Знову в домі

Укритий широкою мантією батька, в його обіймах, син входить у той самий дім, котрий давно-давно покинув. Починається нова картина «Знову в домі». Ми її зобразили ось так:

Батько наказує рабам негайно (в оригіналі швидко) принести найкращий одяг. Для чого такий поспіх?  Яким бачили блудного сина сусіди, знайомі, рідні і навіть раби під час прощання, таким, і навіть кращим, вони повинні були побачили його і під час повернення. Який Дивний Батько!

Одяг, котрий наказав принести батько – довге, парадне вбрання, найкраще (в оригіналі – перше); це одяг не наймита, не раба, це не дисциплінарна, гамівна сорочка, на котру заслуговував блудний син. Це найбільш вишукані шати, котрі вбирали в той час лише знатні вельможі. Такий одяг син не носив навіть тоді, коли ще перебував у домі! Для чого таке марнотратство, така запопадливість батька? Для того, щоб про минуле ніщо не нагадувало!

Шановний блудний сину, ти розумієш, як прощає Бог? Він стирає усі сліди прощеного гріха, усякий спогад і натяк на твоє колишнє. Він ніколи про нього не буде згадувати, і нікому не позволить цього робити. «Хто Бог інший, як Ти, що прощає провину і пробачує прогріх… Свого гніву не держить назавжди, бо кохається в милості. Знов над нами Він змилується, наші провини потопче, – Ти кинеш у морську глибочінь усі наші гріхи» (Мих. 7:18, 19).

Перстень на руці сина – свідчення про повне відновлення його в синівських правах. Про це ж свідчить і взуття. Раби не отримували від свого пана взуття, вони ходили босі. В одному спірічуелі (негритянській духовній пісні)  співається, як в домі Небесного Отця кожний отримає сандалі, як знак синівства…

І останній штрих у сонячній картині «Знову в домі»: «почали веселитися»… Із дому батька лунали радісні співи під звуки урочистої музики спеціально найнятих з цього приводу музикантів; виспівуючи і радісно вигукуючи, його домочадці водили хороводи. Це була грандіозна урочистість, все село повинно було довідатися (особливо недоброзичливці, що кивали головами за батьковою спиною), що син повернувся!

Чи міг син мріяти про таку зустріч? Він нетвердим кроком ішов додому, коливаючись між страхом бути відкинутим і надією на прийом. Однак те, що сталося, перевершило всі його сподівання й очікування! Він мріяв про місце наймита, його прийняли, як сина. Він мріяв про стару халамиду, аби зігрітися, але отримав одяг вельмож, він сподівався наїстися крихтами під столом, а потрапив на розкішний бенкет. Він чекав почути докори, насмішки та їдку іронію: «Прийшла коза до воза», але його слух тішили звуки музики і співу! Отак приймає Бог! «Господь Бог твій… у радості буде втішатись тобою, обновить любов Свою, зо співом  втішатися буде тобою!» (Соф. 3:17).

Як добре було б, щоб історія на цьому закінчилася! Нажаль, вона має продовження, бо не так приймають свого брата діти Отця… Здавалося, слова  і почали веселитися знаменують кінець горю, похмурому минулому. Та ні, в тріумфальну пісню перемоги батькової любові вплітається різкий дисонанс незадоволення старшого сина. На сонячний фон картини загального торжества накладається темна смуга його гніву, сімейне свято затьмарилося сірістю його заздрості та ревнощів.

Ось чому в сонячній картині «Знову в домі» вимальовується сіра смуга. Ні, не чорна, а саме сіра, такою вона вийшла при накладанні чорного кольору на сонячний.

Зустріч батька зі старшим сином у картині  «Поза домом»

«А … старший син був на полі. Коли, ідучи, наблизився до хати, почув співи й танці. Закликавши одного зі слуг, він запитав:

– Що це таке?

Той сказав йому:

– Твій брат повернувся, і твій батько заколов відгодоване теля, бо здоровим його прийняв.

То ж він розгнівався і не хотів увійти. Його батько вийшов і вмовляв його. Та він у відповідь сказав своєму батькові:

– Ось, стільки років я тобі служу, ніколи не переступав твоєї заповіді, а ти мені не дав і козеняти, щоб я повеселився з моїми друзями. Коли ж цей син твій, який розтратив своє майно з блудницями, повернувся, ти заколов йому відгодоване теля!

А той відказав йому:

– Сину, ти завжди зі мною, і все моє – твоє. Тут треба таки веселитися і радіти, бо цей брат твій був мертвий – і ожив, пропадав – і знайшовся!» (вірші 25-32).

У той час, коли батьківський будинок сповнений радості, веселощів, співів і танців, заллятий сонячним світлом картини «Знову в домі», старший син залишається в картині «Поза домом», в її чорній смузі. І туди ж, поза дім, до нього виходить батько… Як добре, що тільки він був свідком тієї картини і тих слів, а не молодший син. Батько завбачливо виходить сам, щадячи без того його надірване серце.

Блиск загальної радості з приводу повернення молодшого сина висвітив дріб’язкову, мізерну душу старшого, його рабський дух, ревнощі й заздрощі. Виявляється, що роки старанної праці у батьківському домі старший син сприймав, як службу! Навіть гірше! У вислові «стільки років я тобі служу» оригінал подає слово рабствую! Переклад М. Кулакова говорить: «Посмотри, столько лет я работал на тебя, как раб»… Як ганебно! І несправедливо! Адже, як ми пам’ятаємо, батько «поділив між ними майно» (вірш 12). Тому син працював на своєму і на себе.

І як смішно! За яку платню він рабствує на батька? За козеня! Молодший син рабствував у далекому краї на чужинця за свинячі стручки, а старший – у власному домі рабствував на батька за козеня… Бідний батько! Як він себе почував, маючи ось таких двох блудний синів: один із них блукав на чужині, а другий – у батьківському домі! І обох він виходить шукати поза дім.

Хіба на претензії старшого сина він не міг відповісти: «Хвильку, а хто тут господар дому? Невже я не маю права поводитися у власному домі так, як вважаю за потрібне? Хіба відгодоване теля не моє, і я не можу розпоряджатися ним на свій розсуд?» Ні, батько так не говорить, він виходить і знову-таки, принижуючись, просить молоду людину зайти в дім. А прислухайтеся, як він ніжно його умовляє, називаючи не просто «син», а «дитино».

Такий Бог… Нажаль, деякі Його діти не такі. У Бога в Його Домі завжди була і буде присутня плеяда «старших синів». До неї належав древній пророк Йона, фарисей, що прийшов помолитися до храму (із 18 розділу Євангелія від Луки), Марта – старша сестра Марії. Що їх особливо відзначає? Вони ніколи не роблять «скандальних» гріхів; вони ніколи не лишають Церкви, і особлива їх ознака – вони жорстокі по відношенню до «молодших»: «ніневітян», «Марій», «митників», «братів» –  блудних синів…

Шановний читачу! Ти належиш до цієї плеяди? Ти пізнаєш себе в образі старшого сина? Служиш, рабствуєш, ніколи не переступав Отчих заповідей? Чекаєш «козеня»? Але і до тебе Бог виходить «поза дім». І тебе він шукає, як і твого блудного брата. Ні, не козеня має бути для тебе нагородою за вірну «службу», а «ти завжди зі Мною». Ти оцінив цю незрівнянну перевагу? Ти усвідомив, що в Отчому домі, незважаючи на те, що «усе Моє – твоє», найбільша нагорода – Сам Отець?  Він звертається до тебе зі словами: «Я…–  твоя нагорода вельми велика» (Бут. 15:1, дослівний переклад).

А тепер послухай, що це означає: «Знати Єгову, Емануїла, “в Котрому всі скарби премудрості й пізнання заховані”, у Котрому “тілесно живе вся повнота Божества” (Кол. 2:3, 9), мати спільні з Ним почуття та прагнення, володіти Ним, відкриваючи Йому своє серце, все більше й більше уподібнюватися до Нього; відчувати Його любов і могутність, успадкувати незліченні багатства Христові, все більше розуміти, “що то ширина й довжина, і глибина й вишина, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб наповнитися всякою повнотою Божою” (Єфес. 3:18, 19),  –  “це спадщина господніх рабів” Іс. 54:17)».5 Яке «козеня», і навіть усі «отари» всієї планети, порівняються із цією спадщиною?

Ісус не закінчив Притчу про блудного сина. Ти, шановний старший сину, сьогодні дописуєш її останній 33 вірш… Чи напишеш: «Хто є мені на небесах, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічого!» (Пс. 72:25)?

І пам’ятай: що б ти не написав, музика і співи не замовкнуть у Батьковому домі, і сонячного сяйва картини «Знову в домі» –  вселенської радості повернення твого брата – ніщо не затьмарить!

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *  *  *  *  *  *

У сільській Церкві на богослужіння збиралися прихожани… Урочисті, радісні обличчя, святковий одяг, піднесений настрій. Помаленьку заповнювався зал молитовного будинку. До початку служіння залишилося п’ять хвилин. Раптом двері відчинилися, і на порозі став… Василь!

– Василю! – Люди загомоніли, посхоплювалися із місць, кинулися до нього. Хтось обіймав, хтось тиснув руку, хтось, не ховаючи сліз цілував…

– Повернувся! Василь повернувся! – передавали із уст в уста. А він усе плакав і плакав… Заспокоївшись, почав розповідати, як при кожній зустрічі із ним друзі із церкви умовляли повернутися, як відвідував пастор. Ночами думи не давали спокою, спогади роз’ятрювали серце. А потім раптово помер єдиний син, горю не було меж! Ось тоді по-справжньому «опам’ятався»… Вирішив: за будь яку ціну «встану, піду»!

Чи знайшовся в церкві «старший брат»? Нажаль, так, без нього не обходиться, про це у притчі попередив Сам Христос. Але чи могло щось затьмарити щастя церковної сім’ї? Сіра хмара, котрою «старший» прагнув затемнити сонячне сяйво картини «Знову в домі», розтанула, мов туман у променях любові й радості всієї громади.

Ще десять років відвідував Церкву, був її ревним, активним членом. Шкодував лише про одне: чому не прийшов раніше. Останнім заповітом Василя для одновірців була просьба: «Не залишайте моїх дітей»…

*  *  *  *  *  *  *  *  *  *  *  *

Сонячна картина «Знову в домі» переносить наші думки до тієї грандіозної зустрічі, коли об’єднаються в домі Отця земна і небесна сім’ї. «І Господні викуплені вернуться… зо співом увійдуть, і радість довічна на їхній голові! Веселість та радість осягнуть вони, а журба та зітхання втечуть!» (Іс. 35:10). Біля перлових воріт небесного дому знову, як колись біля воріт земного, Першим їх буде вітати Той, Хто не зважав ні на яку ганьбу та безслав’я, але ціною власного життя підіймав їх із прірви Всесвіту, Хто довгих шість тисяч років чекав на їх повернення…  Їх, колись загублених, але знайдених, оновлених, у розкішних шатах, із перснем синівства на руці, Він введе до бенкетного залу і розгорне над ними прапор Своєї вічної любові. Їх любов перевершить любов ангелів і безгрішних небожителів, бо «кому багато прощено, той більше любить». На скляному морі вони будуть співати пісню «Знову в домі», котру ніхто не зможе ані співати, ані зрозуміти, але тільки ті, хто колись «був мертвий – і ожив, пропав – і знайшовся». І соло в цьому могутньому тріумфальному хорі буде виконувати Він, Великий Шукач, Великий більше ніж Переможець.


Список використаної літератури:

  1. Уайт Е. Наочні уроки Христа, с. 203.
  2. Там само.
  3. Генри М. Толкование на книги Нового Завета, с. 313.
  4. Баркли У. Толкование на Евангелие от Иоанна, с. 115.
  5. Уайт Е. Небесні принципи щасливого життя, с. 34, 35.

 

Ключові слова: притча, блудний син, дім, батько, повернення, радість, брат, раб
Recent Posts
У Вас есть вопросы?

Если у Вас есть вопросы или Вы хотели бы лично познакомиться с Ольгой Васильевной, Вы можете написать ей сообщение:

Введите слово или фразу и нажмите клавишу "Enter" для поиска

Притча о блудном сыне. Часть ІV (Из серии «Ищущая Божья любовь») Благими намерениями устлана дорога в ад... Как много добрых дел, как много прекрасных слов осталось исключительно в человеческом воображении из-за отсутствия нравственной силы, настойчивости, или просто из-за лени.