ЛІЛЕЯ

«Ти, що любив лиш одяг білий,

І певно не без вищих цілей,

Навчаючи, брав за примір

Дитяче серце та лілею»…

У зірці цій, блідій і ніжній,

Красу неземну, подих вишній,

І велич тиху і сумну

Ти помічав пречистим зором.

У її ніжних пелюстках,

Найдосконаліших шовках

Ти бачив дивний витвір світла,

І бездоганну чистоту.

А коли вітер нить туманів,

Мов дим Твого святого храму,

Стелив в чарівній тиші ночі

На засинаючий вже світ,

І ненароком роси сині

Губив в Йордановій долині…

Вже не лілея, а святиня

Твоїх надзоряних світів

Тобі ввижалась… Сонми хорів,

Співають небо, ясні зорі…

А поміж ними рідний Батько,

Й такий далекий Отчий дім…

* * * * *