ЛАКРИМОЗА
ЛАКРИМОЗА
В небі зорі поспіхом згасали,
А зірниця очі закривала…
З її вій так трепетно сповзала
Росяна, кривавая сльоза.
Там, в подвір’ї сонного Пілата
Дико виє озвірілий натовп,
Жертву він, приречену на страту,
Цілу ніч без жалю катував…
Голова, замотана в ряднину,
Найсвятішого Людського Сина.
А лице – у богохульній слині…
Боже мій, як витримать було?
В ту останню, ту страшну годину
Обіймає спогадом єдиним
Ніжне миро, миро Магдалини,
Спаса закривавлене чоло.
Чим сьогодні увінчав ти Бога?
Пахощами мира дорогого?
І кохання чистого, палкого
Господу возносиш фіміам?
А, можливо, ти плетеш ще й нині
Діадему Спасу із тернини?
Вибирай одне із двох, людино!
Третього в житті не дано нам.
* * * * *