КОХАННЯ

В безкрайньому небі, в бездоннім просторі

Такий віковічний, величний спокій.

Чому ж те кохання, як хвилі на морі,

Таке неспокійне, мов вітер гірський?

Чому ж те кохання не лагідний ранок,

Не вечір дрімотний, не шелест верби,

А буря весняна, штормовий світанок,

Квиління чаїне, мов стогін журби!

Бо справжнє кохання – любов лебедина,

Одне в цілім світі, як сонце одне.

Ніколи не зрадить, а краще загине,

У власному полум’ї вмить спалахне…

* * * * *