Слухняний ліхтар
Слухняний ліхтар
(Дитячі оповідання)
Тато Ростика – пастор. І оце в свої п’ять років Ростик разом із татом, мамою і старшим братом переїхали на нове місце проживання. Будинок, в котрому поселилась сім’я, дуже сподобався хлопчику – в ньому було багато місця і зовсім мало меблів! Тому малий Ростик міг безперешкодно гасати на своєму триколісному «Гномику» із кімнати в кімнату! Це було так здорово!
Але коли стемніло і Ростик забрався в своє тепле ліжечко, він виявив, що навпроти його вікна стоїть великий стовп з великим ліхтарем, і світло ліхтаря світить просто в очі, не даючи заснути. А мама ще не встигла пошити нові штори на вікна. Що ж робити?
Хлопчик сильніше зажмурив очі, відвернувся до стіни – нічого не допомагало, світло не давало спати.
– Дорогий Ісус! Виключи, будь ласка цей ліхтар! – попросив малий Ростислав, і сам незчувся, як заснув.
Другого дня знову було багато «гонок» по кімнатам, по подвір’ю, знайомство із сусідськими хлопчиками й дівчатками. Мама з татом розгортали пакунки, розкладали речі по шафам і буфетам. А ввечері, засинаючи, хлопчик згадав про ліхтар, але в його кімнаті було темно, ліхтар не світив…
Лише через два тижні руки у мами нарешті дійшли до пошиття штор. Які ж вони вийшли гарні: темно-фіолетові, з рожевими фальбантами! Лежачи в своєму ліжечку, Ростик милувався маминою роботою. І раптом штора заблищала якимось надзвичайним відтінком… Хлопчик підхопився з ліжка, відгорнув штору і визирнув на вулицю: навпроти його вікна на великому стовпі засвітився ліхтар… Лише тепер він згадав першу ніч в новому домі, сліпуче світло ліхтаря, котре не давало йому спати, свою молитву і наступні темні 14 ночей…
– О Ісусе! Який Ти добрий! А я і не помітив! Дякую Тобі за цей слухняний ліхтар! Допоможи мені також бути слухняним.