Розділення чи єдність?

Розділення чи єдність?

Медики та пожежники люблять говорити: «Хворобу/пожежу легше попередити, ніж лікувати/гасити». Однак подібний принцип вірний не лише на фізичному рівні – в медицині та пожежній справі, але і на моральному, духовному рівні. Тут також існують «хвороби» і «пожежі», котрим можна і легше запобігти. Наприклад, розділення. Скільки горя, біди, страждання й болю приносить людям розділення в державі, в сім’ї, у церкві! Кожний керівник, починаючи від президента країни і закінчуючи церковним дияконом і простим батьком сімейства, прекрасно розуміють, наскільки легше попередити розпад країни, розкол громади і розлучення подружжя, ніж потім намагатися подолати їх наслідки і досягти єдності.

Після закінчення Першої світової війни, у 1919 році була організована міжнародна Ліга Націй, що мала метою, згідно з її статутом, розвиток співпраці між народами і гарантію миру та безпеки. На головному корпусі Ліги Націй був напис латинською мовою: «Хочеш миру, – готуйся до війни».

Однак, чи не кращим гаслом було б наступне: «Хочеш миру, – не допусти війни»? Подібно до цього можна проголосити стосовно єдності: «Хочеш єдності, – не допусти розділення!»

Проблемі єдності та миру в світі приділяється величезна увага. Пригадуєте крилатий вислів, котрий чеканили на монетах, писали на транспарантах у бувшому СРСР: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»?

У 1945 році Ліга націй, про котру ми згадували вище, була реорганізована в Організацію Об’єднаних Націй (ООН). В самій назві цієї асоціації міститься слово, споріднене зі словом єдність.

Для збереження єдності в релігійному світі була утворена, так звана, Всесвітня Рада Церков або Екуменічний Союз.

А які могутні засоби задіяні, як багато зусиль докладається для збереження інституту сім’ї: випускається міліонними тиражами відповідна література, працюють сімейні консультанти і психологи.

Святе Письмо про єдність

Величезного значення єдності надає і Святе Письмо. Ось деякі важливі його вислови про єдність у церковній спільноті, але вони справедливі для всіх рівнів стосунків: «Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть у Нас єдине, – щоб увірував світ, що Ти послав Мене» (Іван. 17: 21, переклад Філарета). «Благаю вас, брати, Ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, щоб не було між вами поділу, але щоб ви були поєднані однаковим розумінням і однією думкою» (1Кор. 1:10). «Бог терпіння і втіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою – за прикладом Ісуса Христа, щоб однодушно, одними вустами, ви славили Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа». «Тримайтеся між собою однієї думки, не будьте зарозумілими, наслідуйте лагідних. Не вважайте себе мудрими» (Рим. 15:5,6; 12:16). «Отже, я [Павло], в’язень у Господі, прошу вас, щоб ви поводилися гідно звання, до якого були покликані, з усякою покірністю і лагідністю, з довготерпінням, у любові підтримуючи одне одного, намагаючись зберегти єдність Духа в союзі миру» (Єф. 4:1-3). Єдність, як бачимо, – запорука миру та процвітання.

Особливої ваги цій чесноті надає той факт, що перед смертю Ісус Христос виголосив Свій останній заповіт-молитву, в котрій шість разів благав про єдність серед Своїх послідовників. Тільки будучи єдиними, вони зможуть переконати світ у тому, що Христос прийшов рятувати грішників.

Автор розділення та розбрату

Ворог людства – диявол, перший у Всесвіті ворохобник і бунтар, автор будь-якого розділення, є запеклим противником єдності та злагоди (слово сатана так і перекладається з грецької – противник). Тому він докладає відчайдушних зусиль, щоб внести між людьми на всіх рівнях: і в державі, і в церкві, і в сім’ї, – розбрат, незгоду, поділ.

Це він надихнув гасло стародавніх римлян: «Розділяй і владарюй!» Дієвість цього принципу він випробував ще на Небі: прагнучи влади, котра належить лише Богові, щоб підкорити собі Всесвіт, він сіяв розділення серед небесних істот. Сьогодні він діє за тим самим правилом, і, нажаль, має неабиякий успіх.

Святе Письмо дуже конкретно відкриває диявольські чинники, завдяки котрим йому вдалося на небі підняти бунт і посіяти розділення. Вдаючись до тих самих засобів він і нині руйнує єдність, розпалюючи суперництво та ворогування. Поставивши заслону цим агентам розділення, не допускаючи їх в наших сім’ях, церквах і державі, можна проводити успішну профілактику розділення і сприяти єдності. Тому запрошую шановних читачів познайомимося з факторами розділення.

Чинники розділення

 Неправда, дезінформація. «Беззаконня ваші зробили розділення між вами і Богом вашим, і гріхи ваші відвертають лице Його від вас, щоб не чути. Уста ваші говорять… неправду» (Іс. 59:2,3. ПФ). Якщо правда і єдність ходять у парі: «Правда і мир поцілувалися» (Пес. 84/85:11; ПФ), то неправда ходить в парі з розділенням. Ретельно дослідивши кожне розділення: чи то політичне, релігійне, чи сімейне, можна виявити їх типову причину – неправда, обман, фальш.

Саме із неправди розпочалося перше розділення в історії Всесвіту, ось чому його ватажка Христос назвав обманщиком: «Ви від батька вашого, диявола, і ви хочете виконувати бажання вашого батька. Той був душогубом від самого початку і в істині не встояв, бо немає в нього істини. Коли говорить неправду, тоді своє говорить, бо він не правдомовець і батько неправди» (Іван. 8:44). Неправда приносить свої отруйні плоди і на землі, там, де вона зростає, немає єдності, миру, любові та злагоди.

Однак, як це не парадоксально, іноді люди так борються за «правду», що це неодмінно призводить до розділення! Досить влучно даний парадокс змалював Олексій Толстой у своєму вірші «Правда». У ньому автор розповідає про сімох рідних братів, які багато наслухавшись про правду, вирішили самим піти й подивитися на неї.

Выезжало семеро братиев,
Семеро выезжало добрых молодцев,
Посмотреть выезжали молодцы,

Какова она, правда, на свете живет?
А и много про нее говорено,
А и много про нее писано,
А и много про нее лыгано.

Поскакали добры молодцы,
Все семеро братьев удалыих,
И подъехали к правде со семи концов,
И увидели правду со семи сторон.

Повернувшись на Батьківщину, кожен почав розповідати про побачену ним правду по-своєму: один назвав її високою, інший – містом людним торговим, хтось морем, лісом, степом… І посперечалися брати між собою і почали битися до смерті за правду…

Наконец полегли до единого
Все семеро братьев удалыих.
Умирая ж, каждый сыну наказывал,
Рубитися наказывал до смерти,
Полегти за правду за истину.
То ж и сын сыну наказывал,
И доселе их внуки рубятся,
Все рубятся за правду за истину
На великое себе разорение.

В цьому вірші в алегоричній формі показана дійсність: кожен вважає, що він правий, вважаючи іншого неправдомовцем. Ніхто не хоче вглибитися в погляд іншого, подивитися на речі з його точки зору, а звідси – постійні непорозуміння сварки та розділення.

Прагнення до першості. «Ти ж сказав був у серці своєму: “Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів…підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому”» (Іс. 14:13, 14). Ці честолюбні задуми Люцифера були ще одним чинником катастрофи на небі. Бажання бути першим, найвищим, найвидатнішим перетворили цього колись «помазаного Херувима хоронителя» на диявола. Сьогодні саме він надихає людей подібними прагненнями, і в такий спосіб сіє непорозуміння, заздрість, безладдя там, де колись був успіх, єдність і порозуміння.

Як це не сумно, але ворогу людських душ вдалося закинути зерна честолюбного прагнення до першості навіть у серця найближчих учнів Ісуса Христа. «Тоді підійшла до Ісуса мати синів Зеведеєвих зі своїми синами, кланяючись і просячи щось у Нього. Він запитав її: Чого бажаєш? Вона відповідає Йому: Звели, щоби двоє моїх синів сіли – один праворуч Тебе, а другий – ліворуч у Твоєму Царстві… У відповідь Ісус промовив… щоб сісти по правиці й лівиці від Мене, не Моє це давати, а лише кому приготував Мій Отець. Почувши це, десятеро обурилися на двох братів» (Матв. 20:20-24).

А ось інший випадок: «А коли Він був у домі, то запитав їх: Що це дорогою ви обговорювали? Вони ж мовчали, бо сперечалися один з одним дорогою, хто з них більший. Сівши, Він покликав дванадцятьох і каже їм: Якщо хто хоче бути першим, нехай буде між усіма найменший і всім слугою» (Мар. 9:33-35).

Навіть тоді, коли тінь хреста вже нависла над їхнім Господом, учні були захоплені своєкорисливими думками – розподілом найвищих місць в уявному царстві Месії. Спокійно, але рішуче, Ісус намагався виправити це зло. Він показав апостолам, який принцип панує на небесах, і в чому полягає справжня велич.

Критика й осуд. Ось повчання Христа стосовно ставлення до людини, яка помилилася: «Якщо згрішить твій брат проти тебе, піди й докори віч-на-віч. Коли послухає тебе, ти придбав свого брата, а коли не послухає, візьми із собою ще одного або двох, щоб устами двох або трьох свідків підтвердилося кожне слово; коли ж не послухає їх, скажи Церкві, а коли й Церкви не послухає, нехай буде тобі як язичник і митник» (Матв. 18:15-17).

«Отже, якщо хтось знехтує обов’язком, який на нього поклав Христос, – робити все для виправлення тих, хто помилився і впав у гріх, тоді він стає спільником цього гріха… Але вказати на гріх потрібно тому, хто його вчинив. Ми не повинні робити гріх ближнього предметом дискусій і критики. Навіть після того, як про це було оголошено в громаді, ми не маємо права розповідати про нього іншим. Помилки християн стають лише каменем спотикання для невіруючих. Та й ми самі, зосереджуючись на гріхах інших людей, тільки шкодимо собі, оскільки змінюємося за подобою того, на кого дивимося. Коли намагаємося виправити помилки брата, то Дух Христа спонукатиме нас по можливості оберігати його від критики, навіть з боку братів по вірі, а тим більше від осуду невіруючих світу. Ми також помиляємося і маємо потребу в милості та прощенні Христа. Тому, як хочемо, щоб Він ставився до нас, так Він спонукає нас ставитися один до одного» (Уайт Е. Христос Надія світу, с. 441,442).

Преклоніння перед людськими авторитетами. «Коли між вами є заздрість, суперечки, то хіба ви не тілесні, хіба ви не поводитеся по-людському? Бо коли хто каже: Я – Павлів, а інший: я – Аполосів, то чи ж ви не тілесні люди? Хто такий Аполос? Або хто Павло? Вони тільки служителі, через яких ви повірили, – кому скільки вділив Господь. Я посадив, Аполос поливав, та зростив Бог. Тому ні той, хто садить, ні той, хто поливає, не є чимось, але Бог, Який вирощує!» (1Кор. 3:3-7).

Слава Богу, що ні Павло, ні Аполос не оправдували, не підтримали цих поглядів у Коринті та Ефесі, тому тамтешня церква була збережена в єдності.

Виховання єдності

Щоб виховати єдність в колективі, недостатньо уникати перерахованих вище чинників розділення. Недостатньо лише подавлювати негатив, слід розвивати позитивні чинники єдності. Мало, наприклад, просто не говорити неправду. Як уже було підмічено, в ім’я «правди» можна розпочати війну. Тому до щирої правдивості необхідно розвивати ще дещо… До справжньої єдності треба плекати ще деякі позитивні риси.

Плекання любові. Ось порада Павла: «Любіть один одного по-братерськи, пошаною один одного випереджуйте» (Рим. 12:10). Любов у поєднанні з правдивістю – це основа єдності. Ось чому чотири євангелісти, хоча змалювали життя та діяльність Христа по-різному, з чотирьох різних сторін, згідно зі своїм менталітетом і досвідом, однак і вони, і їх Євангелія були в абсолютній єдності!

Блаженний Августин проголосив: «В головному – єдність, в другорядному – свобода, а у всьому – любов». Це щось подібне до оркестру: у багатьох музикантів – різні інструменти, різні партії, різні музичні варіації, але один такт, розмір і тональність. Коли кожен виконує свою партію під керівництвом диригента, виходить прекрасна мелодія, яка приносить задоволення і слухачам, і самим музикантам. Саме до такої гармонії закликає апостол Павло: «То доповніть мою радість: майте одні думки, майте ту саму любов, будьте однодушні та однодумні» (Филип. 2:2). Слово «однодушність» та «однодумність» означає душевну гармонію в основних питаннях спасіння.

Розвиток смирення. Згідно із законом Неба, славі передує смирення. Покликавши малу дитину, Ісус поставив її серед апостолів, ніжно обняв і сказав: «Запевняю вас: якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне» (Матв. 18:3). Простота, самозабуття і сповнена довірою любов дитини – це ті властивості, які цінує небо. Це риси справжньої величі. На противагу пошукам «свого» і «собі», домаганню першості, християнин, котрий розвиває смирення, шукаючи користі ближнім, а не лише власної, буде живим носієм єдності в сім’ї, церкві й суспільстві. «Нічого не робіть із суперництва або із марнославства, але в покорі шануйте один одного вищим за себе» (Филип. 2:3).

Найдосконаліший Зразок смирення подав Сам Бог: «Плекайте в собі ті самі думки, що й у Христі Ісусі. Він, маючи Божу природу, не вважав посяганням бути рівним Богові, але понизив Самого Себе, прийнявши образ раба, постав у подобі людини і з вигляду був як людина. Він упокорив Себе, був слухняним аж до смерті, й до смерті хресної» (Филип. 2:5-8).

Налагодження близьких стосунків із Христом. Якось один християнин зайшов у майстерню по ремонту годинників, щоб відремонтувати власного годинника. На столі майстра лежав цілий ряд несправних годинників.

– Чого їм бракує? – запитав відвідувач годинникаря.

– Кожному – свого, – відповів майстер. – Деякі запилені, інших потрібно просто змазати, в деяких стрілки поламані, одні спішать, інші відстають. А деякі до того несправні, що їх потрібно зовсім переробляти.

– А чому їх приносять саме до вас? Хіба власники не можуть самі відремонтувати свої годинники?

Майстер подивився на християнина із деяким здивуванням і відповів:

– Друже, як вони можуть їх самі відремонтувати? Для цього потрібен майстер, спеціаліст в цій галузі.

Бог створив людину досконалою. Але під впливом гріха весь людський рід зіпсувався: одним не можна довіритися, інші говорять неправду, ще інші настільки не в порядку, що взагалі перестали рухатися… І вся біда – в «механізмі». «Корпус» «годинника» – зовнішність людини – може мати гарний вигляд, бути навіть «позолоченим», але це ще не говорить, що «годинник» буде справно працювати. Ми маємо потребу в досвідченому Майстрові, Спеціалістові, Котрий зміг би налагодити наш внутрішній механізм і привести його в дію. Ми не в силі виправити самі себе, як би не намагалися. Нам потрібен Той, Хто нас створив, – Христос. «Зблизься ж з Ним [Господом] – і будеш спокійний; через це прийде тобі добро» (Йова 22:21; ПФ). І не лише тобі – окремій людині – прийде добро! Єдність та злагода прийде до твого оточення.

Уявіть собі концентричні кола з єдиним центром. Чим вужче коло, тобто, чим ближчі точки кола до його центру, тим ближчі вони будуть одна до одної. Коли кожна «точка кола» зіллється із Великим Центром, коли кожен християнин вигукне разом із апостолом Павлом: «Живу вже не я, а Христос живе в мені» (Гал. 2:20), ось тоді виконається молитва Христа: «Святий Отче, – заховай в Ім’я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!… Щоб були всі одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я – у Тобі, щоб одно були в Нас і вони… Щоб були досконалі в одно» (Івана 17:11, 21, 23).

Підготував Богдан Стасюк

Ключові слова: єдність, розділення, любов, смирення, Святе Письмо, розбрат, диявол, Ісус Христос
Recent Posts
У Вас есть вопросы?

Если у Вас есть вопросы или Вы хотели бы лично познакомиться с Ольгой Васильевной, Вы можете написать ей сообщение:

Введите слово или фразу и нажмите клавишу "Enter" для поиска

«Берегитесь закваски ... лицемерия» Если открыть толковый словарь Владимира Даля и найти в нем слово лицо, можно удивиться, как много слов происходит именно от него! Даже такие слова, как личина (маска), личинка (стадия развития насекомого) и личность – однокоренные с ним.Молитва про зцілення з миропомазанням Якщо є такий час, коли люди відчувають потребу в молитві, то це тоді, коли сили залишають їх і саме життя, здається, вислизає з їхніх рук…1 Еллен Уайт